Глава 5

АЛІНА

Не можу збагнути що, зі мною коїться, бо моя ейфорія змінилася шаленим хвилюванням та страхом.

— Співбесіду завершено! — холодно кидає Вернер на обурення дівчат та додає: — А ті, чиї імена я назвав, попрошу у мій кабінет.

Я ледь підіймаюся. Тіло тремтить. Я не хочу ти у кабінет до Вернера. Я ж уже налаштувалася піти звідси геть. Мені страшно тут залишатися. Я не можу собі дозволити працювати у цього чоловіка.

Перебуваю у шоку, бо справді на такий поворот подій не очікувала. У мене паніка. Не знаю, як бути, і як діяти.

— Аліно Володимирівно, Оксано Василівно, ходіть за мною, — кличе нас з привабливою блондинкою Вернер.

Білявка йде одразу за чоловіком, а я тримаюся осторонь. Збагнути не можу, по якому я пройшла співбесіду.

Я не звикла втікати від проблем, але зараз мені хочеться втекти. Розумію, що це безглуздо. Зітхнувши, плекаю надію, що Арсен передумає та відпустить мене. Я не готова перетинатися з цим чоловіком кожен день, як і не готова бути його помічником. Я ж у цьому абсолютно нічого не тямлю.

Входимо у кабінет чоловіка, і він пропонує нам з білявкою присісти за стіл навпроти нього. Моя майбутня колега по роботі почувається впевнено, я б навіть сказала — розкуто, а в мене ніяк розслабитися не виходить. Серце гуде, трепет охопив тіло і не відпускає. Від почуттів до Вернера паморочиться в голові.

Чоловік сідає за стіл і досить впевнено зиркає на нас.

— Що ж, дівчата, для початку ви повинні ознайомитися з правилами поведінки у нашому офісі. Їх багато, але основними є три пункти: це приходити на роботу вчасно, сумлінно виконувати поставлені завдання, а також суворим табу є стосунки на роботі. Запам’ятайте: особисте — поза офісом, — чоловік кладе перед нами два файли з правилами поведінки в офісі. — У вас є час, аби ознайомитися з правилами до завтра, — сухо кидає він і звертається до білявки: — Оксано Василівно, поговоримо про мої вимоги до вас: одяг має бути суворим. Ніяких коротесеньких спідниць чи відкритого по саме не можу декольте. Ваш одяг має бути скромним і водночас презентабельним. У нас солідна компанія… Сподіваюся ви це розумієте?

— Розумію, — погоджується білявка.

— От і чудово. — серйозним тоном кидає Вернер та відпускає білявку. — Ви можете йти на своє робоче місце. Воно за дверима. На вас уже чекає Віра Миколаївна, вона вам усе пояснить.

Білявка підіймається, а я, спантеличено провівши її поглядом, налякано зиркаю на Вернера й розгублено цікавлюся:

— А я?

— А ви, Аліно Володимирівно, залишаєтеся зі мною. Я сам вас введу у курс справи. Але зачекайте, будь ласка, хвилинку, — просить чоловік і набирає когось телефоном.

Я ж нервово ковтаю. Почуватися нормально не можу. Навіть якщо я залишуся сьогодні у цій компанії, то працювати тут точно не буду. Моя психіка не витримає таких тортур. Тому мізкую, як поговорити про це з Вернером. Я повинна відмовитися від його пропозиції. Цей чоловік для мене — ТАБУ.