Колобок і Колобчиха

Жила-була у високій вежі, посеред дрімучого лісу, прекрасна принцеса Міла. Зла чаклунка наклала на неї закляття: Міла мала сидіти біля вікна й чекати, поки її врятує принц на білому коні.

Минали роки. Міла вишивала сорочки, дивилася на дорогу і сумно співала:

"Ой, сиджу я у вікні, Сумно, боляче мені. Де той принц, де той кінь? Навкруги лиш височінь..."

Одного дня по дорозі повз вежу котився не принц, і навіть не кінь, а рум’яний, пахучий Колобок. Він щойно втік від діда, баби, зайця, вовка та ведмедя. Почув він сумну пісню, зупинився і закричав:

— Гей, красуне! Чого сльози ллєш? Виходь гуляти!

— Не можу, — зітхнула Міла. — Я зачарована. Тільки той, хто здолає дракона і відімкне двері золотим ключем, звільнить мене. А я маю бути стрункою і тендітною, як вимагає етикет, і чекати на свого лицаря.

Колобок засміявся: — Та навіщо тобі ті лицарі? Вони зазвичай запізнюються! А дракон... дракон просто голодний. Я з ним домовлюся!

Колобок підкотився до дракона, що спав під вежею, і заспівав свою фірмову пісню:

"Я по засіку метений, Я із борошна спечений, Я від діда втік, Я від баби втік, І від тебе, драконе, втечу — Тільки казку розкажу!"

Дракон так заслухався історіями про пригоди Колобка, що розчулився, віддав ключі від вежі й пішов шукати собі інше хобі (кажуть, він тепер відкрив пекарню).

Колобок вистрибав на самий верх вежі. Міла була вражена його сміливістю. — Ти врятував мене! — вигукнула вона. — Але що мені тепер робити? Я не хочу більше чекати принців, я хочу мандрувати, як ти!

Колобок хитро підмигнув: — Знаєш, життя занадто коротке, щоб бути крихкою принцесою в корсеті. Хочеш бути вільною, круглою і веселою?

— Хочу! — засміялася Міла.

В ту ж мить старі чари розвіялися, а нове бажання здійснилося. Сукня перетворилася на рум'яну скоринку, корона — на маленьку золотаву цятку, і замість високої принцеси на підлозі з’явилася симпатична, кругла і дуже щаслива Колобчиха.

Тепер вони котяться світом удвох. Їм не страшні ні вовки, ні лисиці, бо вдвох співати веселіше, а разом вони — найшвидша команда в лісі.

Тепер вони співають разом:

"Ми кругленькі та прудкі, Нам не страшні манівці! Не чекаємо ми принців, Ми самі собі гостинці! По дорозі ми котимся, Нікого ми не боїмся!"

І жили вони довго, весело та смачно!