Розділ 7 (Буря в Раю)

Як я й думала, сім’я Нахайян не святкує Новий рік. Все, що я побачила зі своєї тераси, то це грандіозний салют. Мені зателефонував дядько і запитав чи я загадала своє новорічне бажання. Тоді у автомобілі мені було якось не до того, а тому я зараз затамувала подих і подумала про те, що бажаю найбільше у цьому світі. Я хочу повернутися додому…

***

Минув ще один тиждень перш, ніж я змогла потрапити до свого нового університету. Я так хвилювалася перед цією подією, що просто дістала Аят зі своїми питаннями. Що мені одягнути? А як себе поводити? А у мене вийде вписатися в коло золотих діток? Багдат раз почув нашу розмову і довго сміявся з мене.

- Молодша з Нахайян, ти можеш купити собі цей університет, а паришся, що не впишешся в колектив – це було вперше, коли я справді відчула, яка сильна між нами соціальна прірва. Це вони могли собі дозволити пів Дубая, я ж була іншою – Якщо так страшно, то просто назвеш своє прізвище і всі зрозуміють, що з тобою не варто зв’язуватися – знову ця нахабна посмішка…

- Моє. Прізвище. Ротенберг. І цього ніщо не змінить – хоч українською, але я таки наважилася сказати це. Я не очікувала, що Багдат мене зрозуміє.

- Трішки переплутала, молодша з Нахайян. Ротенберг ти була в Україні, а тут ти НІХТО  – та новорічна ніч була єдиною, коли хлопець до мене говорив щиро. Після неї все повернулося на свої місця. Ми далі сперечалися і огризалися один на одного.

- Багдат, стеж за язиком. Не забувай хто перед тобою стоїть і май повагу – на мій захист стала Аят. Було приємно, але для мене вимагали поваги, як до дружини їхнього батька, а не як до простої людини.

- Мені цікаво, а хто ти без свого прізвища, без батьківських грошей, вседозволеності, на яку закриває очі твоя мама? – Аят замовкла і перевела свій погляд на мене. Можливо я і не мала права так говорити, але здається це зачепило Багдата за живе, бо на долю секунди його обличчя змінилося.

- Добре що запитала. Тааак… з чого би почати – хлопець зробив вигляд, що задумався - Я красунчик, улюбленець дівчат, переможець по життю, душа компанії і просто неймовірно крутий хлопець. Хіба ти цього не помітила, молодша з Нахайян? – у мене аж зводить щелепу від такого прізвиська. Він тільки раз назвав мене по імені і все одно спеціально зробив це не правильно.

- Це ти себе так втішаєш? Якщо тобі цікаво, то перед собою я бачу… - я також зробила паузу і повторила задумливість Багдата - Егоїстичного, самовпевненого і самозакоханого хлопця. Який досі боїться батьківської волі. Все твоє бунтарство закінчиться, як тільки батько цього забажає. І твій сарказм – це тільки захисна реакція маленького, ображеного хлопчика.

- Тобто ти відкриваєш карти і все таки будеш собою, а не тією покірливою підстилкою, якою ходиш перед батьком? – злість кипіла в мені. Ще ніколи не помічала за собою таких негативних емоцій. Я не конфліктна людина, але мені дуже хотілося поставити Багдата на місце. З усієї родини він найбільше натякав мені на те, що я тут ніхто і слова не маю. Але я теж людина і не буду терпіти постійне приниження.

- Я, здається, і до цього  була відвертою. На відмінно від тебе, я не веду себе чемною дівчинкою перед батьками, а потім за їхньою спиною не перетворююся на козла – розмова набирала обертів. Мені хотілося розвернутися і піти у свою кімнату, але я маю відстояти власну позицію. Багдат починає переходити межі. Я не заслуговую такого ставлення до себе.

- Та ну? На весіллі сиділа ніби на похоронах, а зараз «Пане Нахайян те, пане Нахайян се» - Багдат намагався мене передражнити – Так посміхаєшся, ведеш себе до нудоти правильно і ввічливо. Граєш у ідеальну дружину і в кохання. Тільки яке це кохання? Ти така сама як і усі. Все, що тобі потрібно – це гроші. Приїхала в Емірати, програла конкурс і вирішила вдало вискочити заміж, щоб не залишитися в мінусі. Їдеш на Mercedes, ходиш в діамантах, нічим не займаєшся і живеш за рахунок чоловіка. А потім огризаєшся, що не Нахайян. І знаєш, це правильно… Проста підстилка, яка вміє тільки ноги розсовувати, не гідна нашого прізвища – я не витримала і дала хлопцю ляпасу. Як же мені було погано на душі.

- Катаріно! Що тут відбувається? Що ти собі дозволяєш? – я не бачила, як повернулася пані Алія, але погляд у неї був розлючений.

- А хіба ви не чули, як ваш син дозволяє собі зі мною розмовляти? – Багдат мовчав і дивився крізь мене

- Мамо… - Аят жестом руки зупинили на півслові.

- Не чула і знати не хочу. Знай своє місце і не забувайся хто перед тобою стоїть. Він перш за все чоловік, якого ти повинна поважати. Я промовчу про цю ситуацію перед Даміром, але ще раз щось подібне повториться і він все буде знати – від образи і не справедливості я розплакалася.

- Якщо він чоловік, то хай вчинить по-чоловічому і повторить при вас все те саме. Давай Багдат, скажи ще раз , що ти про мене думаєш – але у відповідь тиша. Я дивилася йому у вічі і мені не було соромно за сльози – Як так і думала. Боягуз…

- Швидко іди у свою кімнату – голос у пані Алії був стальний. Я витерла сльози і вийшла звідти. Як же мені було образливо на душі. Я розумію, що перегнула палицю, але Багдат почав перший. Я теж людина, яка має почуття і не буде терпіти такого ставлення.

У спальні я не витримала і ще більше розридалася. У мене почалася справжня істерика. Знав би той козел, що мені довелося пережити, щоб  тут опинитися. Будь проклятий той день, коли я зустрілася з Нахайяном. Будь прокляте те весілля. Ненавиджу Емірати. Я ридала в голос і обіймала подушку. Душа боліла від не справедливості.