Розділ 5 (Знайомство)

Як же важко розплющити очі після того, як ти проплакала всю ніч. Голова і все тіло нещадно болить.  Я намагаюся опанувати себе і прийти до тями. Спочатку лякаюся, бо не розумію, де знаходжуся, проте усвідомлення приходить швидко. Я лежу у величезному ліжку і дякую Богу, що сама. Штори щільно закривають вікно і я не розумію, яка зараз пора дня.

Роздивляюся кімнату. Вона велика, але меблів тут мінімум. Все зроблено у темно-сірих тонах. Напевно, це спальня Нахайяна. З ліжка встати важко, адже після «ночі кохання» мене все болить. Речей немає, а тому доводиться замотатися у простирадло. На ньому краплі моєї крові і від цього підступає нудота. Я не хочу згадувати той нічний кошмар. На землі знаходжу свій пеньюар і шовковий халат. Беру з собою і йду до прихованих дверей. Як я й думала, вони ведуть у ванну кімнату. Тут виконаний такий самий стиль, як у спальні. Ті самі темно-сірі тони. Крім ванної тут є  і душова кабінка. Обираю останнє. Як же мені хочеться здерти шкіру у тих місцях, де мене ще вчора торкалися. Це огидно. Я вмикаю струмінь води на максимум і стаю під нього.

І що далі? Це питання довго крутиться в голові. Я більше не вільна жінка. Без документів, прав, грошей і знайомих. Клятий Дубай став кліткою з якої мені не вибратися. Як швидко Нахайяну набридне зі мною гратися? Скільки дітей я змушена йому народити? Чим взагалі мені дозволено займатися? Одні питання і я не маю кому їх задати.

На білому кахлі стікають розводи крові. Я мріяла про душ цілу ніч, але лишній раз розмовляти з Нахайяном не було сил. Довелося прикинутися сплячою. Я не змогла заснути до самого ранку. Сльози котилися по моєму обличчі, а нутрощі горіли вогнем. 

Як мені подивитися у вічі всім дружинам Нахайяна? Мене аж тіпає від думки, що я четверта. Як же мені бути з рештою трьома? Вони ж, напевно, ненавидять мене і я їх розумію. У голові не вкладається, що я тепер в гаремі. Тут напевно є свої порядки, яких мені доведеться дотримуватися. Думаю, що гірше проведеної ночі з моїм чоловіком, для мене уже не існує.

Мені здається, що я вічність провела під душем, перш, ніж вийти. З водою пішла і втома. Я стала краще себе почувати, а тому наважилася подивитися на себе в дзеркало. У відображені була зовсім інша людина. Більше не було юної Катаріни. За одну ніч я постарішала на кілька років. Навіть погляд змінився. Довго дивитися на себе я не змогла. Я потрібна собі, а тому буду сильною. Ніщо мене не зламає у цьому клятому Дубаї. Я втечу звідси за першої ж нагоди.

Сидіти у спальні було нестерпно. У голові спливали спогади ночі, а я не готова це згадувати. Тим більше хотілося їсти, а тому довелося вилазити з укриття. Зі спальні я вийшла у довгий коридор. Було дуже ніяково йти напівголою і босою. Всюди були килими і різні рослини. Я йшла прямо доки не побачила сходи. У мене аж серце пропустило удар. Там у низу хтось розмовляв. Я ще не готова бачити своїх родичів. Набравшись хоробрості я почала спускатися у низ. Це, напевно, була вітальня. Просторо і все зі смаком. Навіть не схоже на арабський шик. Я пішла прямо і впала в ступор…

- Добрий ранок?[1] – на мене дивилося три пари здивованих очей. Момент був такий ганебний, що я аж обійняла себе двома руками в спробі прикритися тим клятим білим шовковим халатом. У їдальні сиділи близнята і одна з дружин Нахайяна.

- Добрий день, Катаріно –  мені відповіла дівчина, а от її брат здавалося, що зараз дірку в мені просвердлить. Здається він теж був збентежений моїм виглядом – Проходи до нас.

- Дякую – мені було дуже ніяково, але я постаралася посміхнутися.

- Нам напевно потрібно представитися? – я похитала головою. Пам’ять у мене була чудовою.

- Ви Іман – жінка мені кивнула – Аят – мила посмішка у відповідь – і Бахдат?

- Багдат – сильний чоловічий голос в секунду виправив мене. Мені аж стало не пособі. Аят, напевно, це помітила, а тому стукнула брата ліктем. На кухні була дуже напружена атмосфера.

- Як вам Емірати? Уже звикли до нашої культури? – Іман вирішила розбавити нашу мовчанку і перша почала розмову. У голові важко вкладається, що я зараз розмовляю з дружиною свого чоловіка. Можливо перший погляд оманливий, але вона приємна жінка і веде себе доволі привітно.

- Дубай прекрасне місто  - я намагалася акуратно підбирати кожне слово, щоб якось не образити їхню культуру або не виглядати надто грубою – за місяць я вивчила багато нового, але мені надто важко все вдається через різний менталітет.

- Я вас прекрасно розумію. Якщо будуть якісь питання або ще щось, то звертайтеся – з цими словами Іман вийшла з їдальні. Я машинально провела її поглядом. Жінка була дуже гарна, але надто стримана. Мене порадував той факт, що одягнена дружина Нахайяна дуже стильно і сучасно, а отже, на мене паранджу ніхто не натягне.

- Мені дуже шкода, що ти не виграла конкурс – з моїх роздумів мене вивела Аят – з усіх претенденток ти найбільше заслуговувала. Мені дуже сподобалася твоя промова.

- Ти теж її чула? – я чому перевела погляд на Багдата. Він крутив в руках свій айфон і дивився всюди, але тільки не на мене.

- Звичайно. Ми з Бахді разом вчимося – хлопець аж поморщився.

- Скільки разів просив мене так не називати – хоч якісь слова. Аят засміялася і награно обійняла брата.  Ця сцена підійняла мені настрій і я сама почала посміхатися.

- Де я можу зараз знайти пана Нахайяна? – я щось не те ляпнула? Близнята на мене такими круглими очима подивилися.