Розділ 4 (Весілля)

Зараз або ніколи…

- Що ти робиш? – у кімнату увірвався Сергій і вирвав з моєї руки шматок розбитого дзеркала – Геть з глузду з’їхала?

- Я не вийду за нього заміж, не вийду! – у мене почалася істерика. Я кричала і заливалася слізьми. Дядько підійшов і дав мені ляпасу. Такого я взагалі не очікувала.

- Приведи себе в порядок. Через 15 хвилин поїдемо в одне місце – я в секунду заспокоїлася. Ми вийдемо з готелю, а це вже шанс…

- Можна мені переодягнутися? – Сергій з недовірою подивився на мою зміну у настрої, але вийшов з кімнати.

Я швидко витерла сльози і зібрала волосся у хвіст. Треба одягнутися максимально зручно. Я спробую тікати, бо втрачати мені нічого. Дядя міг зайти у будь-яку хвилину, а тому я робила все швидко. Я взяла свій рюкзак і почала закидати в нього найпотрібніші речі, готівку і банківську карту. Єдине, що я ніяк не могла знайти свого телефону і документів. Не було нічого, ні паспорту, ні водійського посвідчення, навіть студентського і того не було. А це вже проблема. У чужій країні і без документів. Я навіть не зможу купити білет на літак. Порятунок можна шукати тільки в українському консульстві. Можна сказати, що я загубила документи. Але дядько… він мені це з рук не спустить. Головне втекти з цих клятих Еміратів, а далі ми розквитаємося. Я ніколи йому не вибачу такий ніж у спину.

- Ти ще довго? – двері відчинилися у той момент, коли я застібнула свій рюкзак. Я закинула його на плече і вийшла з кімнати. Охоронці сиділи у вітальні і я сподівалася, що з нами вони не поїдуть. Та удача була не на моїй стороні.

У мене  склалося відчуття, що чоловіки здогадувалися про мій план. Один охоронець йшов спереду, інший позаду, дядя стояв з боку і притримував мене за талію. Я не могла навіть поворухнутися зайвий раз.

Під готелем нас чекав автомобіль. І знову паскудство. Я сиділа на задньому сидінні затиснута між двома чоловіками у чорних костюмах. Я намагалася пошепки попросити у них допомоги, хотіла заплатити, але на мене навіть не дивилися. Таке відчуття, що я розмовляла сама з собою.

Їхали ми доволі довго. Хвилин сорок, не менше. Весь цей час мене не покидало відчуття тривоги. Якби ж я знала, куди мене повезли…

Ми зайшли у якусь будівлю, яку я навіть не змогла роздивитися. У середині було щось типу рецепції, як у готелі. Дядя кивнув чоловікові, який там стояв і той підійшов до нас. Охоронці залишилися на першому поверсі, а ми в трьох піднялися на другий. Там був довгий коридор і багато дверей, які напевно, вели у кімнати. У мене пішов мороз по шкірі, коли я почула звуки, які доносилися до мене.

- Куди ти мене привіз? – я здогадувалася, але сподівалася, що це не те, що я думаю.

- Зараз побачиш – краще б я залишилася в готелі. Мені привідкрили двері однієї з кімнат і мене мало не знудило. На ліжку лежала зовсім юна дівчина, а старий збоченець сексуально забавлявся з нею. Це було дуже огидно. Я хотіла відвернутися, але дядя однією рукою закрив мені рота, щоб я мовчала, а іншою тримав за голову, щоб все бачила. Найстрашніше було дивитися у її очі. Вони були абсолютно пусті. Склалося таке відчуття, що дівчина давно без свідомості, але вона дивилася на мене, заглядала у саму душу і благала про допомогу. Я машинально розплакалася. І знову спробувала відвернутися. Двері зачинилися і мене потягнули до інших.

- Не треба, я більше не хочу дивитися на це – але хто мене слухав. Мене силоміць запхали у якусь кімнату і зачинили двері на ключ. Я аж не встигла спам’ятатися.

- Яка гарненька ( арабська мова) – я повернула голову на голос і побачила двох темношкірих хлопців. Вони були тільки в білизні і сильно збуджені. Нудота підібралася до горла, а страх паралізував. Один підійшов до мене і  поклав свою руку на мою сідницю. Я аж підскочила від цього.

- Не торкайтеся до мене – я закричала англійською, але, здається, мене не зрозуміли. До мене підійшов другий хлопець і почав лізти своїми огидними руками під мою футболку. Я намагалася відсторонитися, але мене затиснули з двох боків. Як же це було неприємно.

- Допоможіть -  від безсилля я просто закричала. Я виривалася, кусалася, дряпалася, але їх це тільки розпалювало.

- Яка ж ти гаряча крихітка. Так би й з’їв – я не зрозуміла, що мені сказали, але відчувала, що це було чимось огидним. І я змирилася…

- Згідна – я закричала на весь голос – згідна вийти заміж.

У цей момент відкрилися двері і увійшов дядько. Я з радості вирвалася і побігла у його обійми. Цей кошмар, на решті, скінчився.

Мене мало не паралізувало від страху. Я почала непритомніти, чим сильно всіх налякала. Один охоронець пішов в магазин по воду, а інший хотів дістати аптечку з автомобіля. Ми залишилися з дядьком удвох і я наважилася… З усієї сили я вдарила його в живіт. Ефект несподіванки і больовий шок зробили своє. Я змогла вирватися і побігла куди бачила. Це мій єдиний шанс. Я старалася не озиратися, хоча знала, що мене можуть зловити будь-якої миті. Пішохідні доріжки різко скінчилися і я опинилася на дорозі. Автомобілі їхали дуже швидко і сигналили мені. Я хотіла когось спинити, але це було не реально. Тому довелося бігти на проїжджій частині. Мені дуже пощастило, коли я побачила поліцейську машину, що виїхала з-за повороту. Вони єдині, хто зупинився на моє прохання.

- Я в небезпеці. Допоможіть, я вас благаю – говорити було важко, адже я попросту задихалася. Біг ніколи не був моєю сильною стороною.