Розділ 3 (Зрада)

- Коли у нас виліт? – я повернулася до дядька спиною, щоб  він допоміг мені зняти коштовну прикрасу з шиї. Я дуже хочу повернутися додому.

- Нам потрібно залишитися тут ще на кілька днів, щоб я вирішив деякі справи.

- Що за справи? Навіщо тут сидіти? На мене Емірати вже починають давити – дядя відмахнувся фразою «це проста формальність» і пішов у свою кімнату. У мене параноя чи мені справді щось не договорюють?

На душі було дуже неспокійно. Начебто нічого не сталося, але все одно щось було не так. Цей дивний концерт не виходив з голови. Дядя був сам не свій. За обідом він сидів мовчки і постійно дивився у телефон. Навіть до їжі не торкнувся. Мене це насторожувало, але я вирішила не задавати дурних питань. Можливо у нього якісь проблеми з бізнесом і тому він такий напружений. У кімнату я повернулася сама. Гуляти не було бажання. Єдине, що я хотіла, то це скласти валізи. Щоб не було так сумно, я зателефонувала по відеозв’язку Юліані і почала збори. За весь період перебування в Еміратах ми так і не змогли нормально поговорити. Подруга розповіла про останні новини з університету. За ним я теж скучила. Зараз доведеться так багато наздоганяти і перездавати, але я була готова до цього. Головне повернутися додому. Я розповіла про знайомство з Нахайяном і свій концерт. Юліані теж не сподобалася ця історія. Щось тут було не чисто і ми спробували прокрутити декілька варіантів подій. До чогось логічного ми  так не дійшли.

Після обіду мені стало зле і я не розуміла чому. У мене різко піднялася температура і почалася нудота. Я ледве додзвонилася до дядька і попросила приїхати до готелю. Мій стан все погіршувався. Термометр показував температуру 39,7. Для мене це було смертельно, бо я з дитинства дуже важко переносила гарячку.

- Люба, що з тобою? – нарешті повернувся мій другий батько. Я вже мало, що усвідомлювала.

- Мені дуже зле… – це останнє, що змогла сказати, а далі темнота. Розплющила я очі у кареті швидкої допомоги. Лікарі і дядя занепокоєно дивилися на мене. Здавалося, що ми не їхали, а летіли до клініки. Я довго не могла залишатися у свідомості. Раз за разом я провалювалася у темноту і прокидалася. Мені було дуже страшно перебувати у такому стані. Останній раз я прокинулася у білій величезній палаті. Тут було дуже багато різних медичних приборів, які я колись бачила у серіалах. Я почала шукати очима дядька, але його ніде не було.

- Міс Ротенберг, я ваш лікар Тереза Пелтроу. Як ви себе почуваєте? – до мене підійшла блондинка у білому медичному костюмі. Вона тримала у руках, якісь папери.

- Мені дуже зле – навіть говорити було важко.

- Ми зробимо все, щоб вам стало краще. Але для початку ви повинні підписати деякі папери про те, що ви даєте згоду на проведення огляду у нашій лікарні, а також, що у разі якогось нещасного випадку ви не будете пред’являти претензії до нас – лікар ще щось говорив, але я мало, що розуміла. Мені вистачило сил просто кивнути.

Медсестра допомогла мені сісти і дала ручку. Папери були як англійською так і арабською мовою. Лікар почала мені пояснювати на що саме я погоджуюся, і де потрібно підписати. У голові був такий туман, що я практично наосліп ставила свій автограф, лиш, щоб це все скоріше закінчилося. Після бюрократичних формальностей мені допомогли переодягнутися у інший одяг і почався огляд. Я попросила покликати дядька, але мені відмовили. Так, як чоловіки не мають права перебувати у цьому відділені. Я вже почала забувати, що в Еміратах свої правила. У мене взяли декілька аналізів крові, зробили УЗД всіх внутрішніх органів, кардіограму серця і знімок легенів. Також медсестри поставили дві крапельниці після яких стало набагато краще. Мене також оглянув невропатолог, ендокринолог і гінеколог. Останній лікар мене привів у ступор, так як я не розуміла навіщо це. Виявилося, що це стандартна процедура у них і я підписалася, що погоджуюся на всі рекомендації клініки. Через деякий час після всіх цих маніпуляцій лікарів до мене знову прийшла місіс Пелтроу.

- Міс Ротенберг, я продивилася ваші аналізи, усі знімки і висновки лікарів. Ви абсолютно здорова дівчина. Жодних проблем не виявлено. Причиною вашого поганого стану стало банальне отруєння. Ми поставили вам крапельниці, що виведуть з організму всі токсини. Завтра вранці ви можете спокійно повернутися додому.

Я була дуже рада чути цю новину. Після всіх процедур мені дозволили подзвонити дядькові.  Він за мене дуже хвилювався і так само не розумів чому нам не можна побачитися. Період перебування у лікарні пролетів швидко, адже я майже весь час проспала.

***

Наступного дня мене виписали з лікарні і я повернулася в готель. Я почувала себе уже краще, але мені потрібно було ще кілька днів постільного режиму. Було так не звично дивитися, як Сергій намагався мені догодити в усьому. Відчувала себе маленькою балуваною принцесою. Але ідилія тривала не довго.

Через два дні мій світ повністю перевернувся…

- Катаріно, можна? -  у мою кімнату постукав дядя. Я як раз запаковувала останні дрібниці. Завтра ми нарешті повертаємо додому.

- Заходи. Я вже практично готова – настрій у мене був прекрасний, а от на дядька було страшно дивитися. Вигляд у нього був дуже кепський – Щось сталося?

- Нам потрібно серйозно поговорити. Присядь, будь ласка, біля мене – я виконала прохання. Відчуваю, що розмова буде не з приємних. Дядя взяв мене за руку і важко зітхнув.

- Дівчинко моя, двадцять років ти мені як донька. Ближчої людини, ніж ти у мене немає.  Я хочу, щоб ти знала, що я тебе дуже сильно люблю і роблю все для твого майбутнього -  я не могла зрозуміти, що відбувається – Що б ти зараз не почула, постарайся зрозуміти мене.