Розділ 1 (Корона ч.2)

Дубай - найкрутіше і найсучасніше місто Близького Сходу, яке сміливо можна назвати туристичним діамантом. Тут гармонійно поєднуються старовинні мечеті і новітні архітектурні споруди, звивисті тихі вулички і швидкісні магістралі, піщані пляжі і модні бутіки, арабські і європейські традиції. Мені не віриться, що через п’ять годин перельоту я зможу побачити цю розкіш своїми очами.

Це мій перший переліт, а тому я сильно хвилююся. Дядько заснув пів голини тому, а я ніяк не можу це зробити. Думки про конкурс не виходять з голови. Та й, якщо бути відвертою, то мені не віриться, що я зараз лечу, щоб поборотися за корону і титул «Міс Світу 2019». Звучить не реально, але це правда. Коли я вперше прочитала вимоги для участі в конкурсі, то була вражена. Раніше мені здавалося, що це так просто. Але однієї вроди мало. Є п’ять непорушних правил для претенденток на звання: зріст не менше 174 см, відсутність пластичних операцій, інтимних і компрометуючих зйомок, конкурсантка не може бути одружена, розлучена чи мамою дитини (ні до, ні під час шоу), знання іноземної мови на рівні достатньому для спілкування. І найголовніше – благодійність. «Beauty with a purpose»[1] - єдине і найважливіше гасло конкурсу. Кожна претендентка на титул і корону повинна займатися добрими справами, а журі це будуть оцінювати.

Свій виграш у сумі 400 000 гривень я одразу передала у фонд боротьби з раком. Соромно зізнаватися, але через перевантажений графік я лише раз була в онкологічному центрі, де про мене знімали промо-ролик. Сергій зайнявся моїм піаром і заохоченням спонсорів. Адже усі витрати бере на себе претендентка на звання. У мене буде п’ять основних нарядів, де вартість однієї сукні доходила до кількох тисяч доларів. Проживання, переліт, особистий візажист-стиліст, одяг, професійна косметика та багато іншого. Ми довго сперечалися з дядьком на тему чи варто мені погоджуватися на участь, адже це величезні кошти. Я не могла дозволити витратити скільки на себе. Дядя ж думав по-іншому. «Катаріна, це твій шанс. Не кожній дівчині він дається, а тому ти не вправі відмовлятися». І я розуміла, що він має рацію. Я буду жалкувати все життя, якщо зараз не спробую.

Майбутня «Міс Світу» одразу після отримання сертифікату на суму 250 000 доларів відмовляється від коштів і передає їх якомусь благодійному фонду. І я вважаю, що це правильно. Крім грошової винагороди, володарка титулу отримає величезну кількість привілеїв, а ще суворий контракт. Невиконання хоч одного пункту може призвести до втрати корони, а це не припустимо. Зараз ми більше не виступаємо за себе, ми представляємо цілу країну. І я постараюся зробити все, щоб не зганьбити її.

 - Містер Сергій Розумовський і міс Катаріна Ротенберг? – нас зустрів україномовний гід, який допоможе з освоєнням.

- Так, це ми – дядько почав шукати очима наші валізи, а я озирнулася навкруги. Аеропорт вражав. У мою голову просто не вкладалися такі величезні розміри приміщення. Тисячі людей навкруги. Я себе відчула малою дитиною, яка боїться загубитися.

Селфі мені не дали зробити. Гід з дядьком забрали валізи і пішли на вихід. На вулиці нас вже чекав автомобіль, який відвезе до готелю. Як же не звично, коли в середині листопада температура + 29 градусів. У Києві ще вчора падав сніг, а зараз літо. Цілу дорогу я дивилася у вікно. Спочатку була тільки автомагістраль і пустеля, але коли ми в’їхали в місто, то я не змогла відірвати погляду від вікна. Виявляється, що Вежу Халіфа (Бурдж Халіфа) видно з будь-якої точки. Сергій обіцяв, що ми обов’язково піднімемося на цього гіганта і подивимося на Дубай з висоти пташиного польоту.

Як тільки ми приїхали, нас одразу заселили. Хоч наш готель був середнього класу, але персонал робив все, щоб ми себе змогли відчути королями життя. Я захоплювалася і дивувалася всім, що бачила, а дядя на це мені посміхався. Здавалося, що я потрапила в казку про якусь східну принцесу. Від розкоші голова йшла кругом. У номері ми переодягнули у більш підходящий одяг і пішли гуляти. Я була на таких емоціях, що навіть не помічала незвичну спеку. Тут гуляти пішки взагалі не варіант, адже мала кількість тротуарів і величезна відстань між визначними місцями, взагалі не пристосовані для цього. Ми погодилися на запропоновану готелем екскурсію і взагалі не пошкодували. Нам покази найбільшу мечеть Дубая: мечеть Джумейру. Я не встигала все слухати і фотографувати. Наступним пунктом була резиденція правлячого Еміра Дубая. Я була дуже здивована, коли нам дозволили прогулятися по її алеях. Про розкіш, я краще промовчу. Біля мене спокійно ходив білий павич розкинувши свого дивовижного хвоста. Виявляється, що власної кухні в ОАЕ практично немає. Усі свої страви місцеві жителі запозичили у сусідів. Але такої кількості найрізноманітніших ресторанів високого класу та фаст-фудів не знайти більше ніде. Наш гід нам підказав ресторан у якому можна повністю зануритися в атмосферу арабської культури. Ми скуштували аль-харіс, хумус і ас-сараю[2]. Це було незвично і дуже смачно. Найголовніше, що ми все їли руками сидячи на великих подушках.

Кінцем нашої подорожі стало підняття на Вежу Халіфа. Це була давня моя мрія. Зайшовши у ліфт, я затамувала подих. Емоції розривали мене з середини. 800 метрів над землею. Ця цифра не вкладалася в голові. Мені здавалося, що я зараз розплачуся від фантастичності виду, що простягнувся перед моїми очима.

- Ти віриш, що ми на самій вершині? – я вела себе як мала дитина, але нічого не могла з цим зробити.

- Вірю. А ще більше вірю в те, що через три тижні ти будеш стояти на іншій вершині – я розуміла про що він, але зараз не хотілося думати про це.

Перед очима простягався вечірній Дубай. Словами важко описати те, що я бачила. Бонусом до Вежі Халіфа стало те, що ми встигли на включення найбільших у світі фонтанів. Музика, світлове шоу, все це не могло не вражати. Мені здалося, що це був найкращий день у моєму житті.