Розділ 17  Ходяча проблема

Олександр почав збиратися в дорогу, він сьогодні хотів поїхати до себе в рідне село, щоб подивитися чи не залишив його дід хоч якихось записів по своїй секретній місії. Олесю чоловік звісно не захотів брати, навіть не зважаючи на наказ Михайла Петровича. Дівчині не місце там, та і до того ж вона буде його лише затримувати, адже переміщатися по дахам будинків вона не вміє. Проте схоже сама дівчина була геть зовсім іншої думки, бо перестріла Алекса в коридорі і примружила свої темно-карі очі.
-    Куди ми зараз підемо? 
Олександр закотив очі і всоте повторив:
-    Не ми, а я. Ти залишаєшся тут і навіть не мрій про цю поїздку.
-    Ну візьми мене з собою, - почала просити Леся і зробила прохальні очі, як у кота зі Шрека. 
От вже приставуча людина і як від неї позбутися. Герой глибоко вдихнув і видихнув.
-    Добре, але будеш пересуватися тим же способом, що і я. І ще одне, ти зовсім не будеш зі мною говорити і, не дай Бог, мене щось розпитувати чи скаржитися, зрозуміла?
-    Так, - радісно погодилася дівчина.
-    Ходімо, тобі видадуть форму.
Олеся поспішила за чоловік, навіть не передбачаючи на що щойно підписалася. Вони спустилися у якусь комірчину, у якій пахло тканиною і шкірою. За невеликим столиком сидів вже немолодий чоловік і пильно на них дивився своїми вузькими очима. 
-    Петре, - звернувся герой до чоловіка. – Видай наші гості костюм для подорожей. 
Названий Петром ще раз оглянув Лесю з ніг до голови і поспішив в глиб кімнати. Сам чоловік був невисоким, ледве діставав до плечей дівчини, тому коли він повернувся, то простягнув згорток Олександру, а сам відійшов на кілька кроків.
-    Розмір повинен підійти, - зі знанням своєї справи промовив Петро. 
-    Зараз подивимося.
Алекс розгорнув згорток, який виявився плащем. Чоловік швидко накинув його на плечі дівчини і міцно зав’язав велику кількість різних зав’язок. Потім дістав маску і також простягнув Олесі. На останок дівчина взула м’які шкіряні чобітки зі зручною колодкою. Оглянувши себе в дзеркалі, вона залишилася задоволена. Тепер була точною копією самого Олександра. Довге волосся зав’язала у високий хвіст, який при кожному русі погойдувався. 
-    Я готова, - чи то запитала, чи швидше ствердила Леся. 
-    Ходімо, - кинув герой, виходячи з кімнати і на ходу прощаючись із Петром.
-    До побачення, - посміхнулася чоловіку і поспішила за Олександром. 
Герой здавався ще більш розгніваним, коли Олеся заплуталася у плащі на сходах. От уже ходяча проблема, такими темпами Алекс і до завтрашнього ранку не вибереться з резиденції. Мовчи прискорив крок і дівчина також пришвидшилася, але лише на скільки їй дозволяв незручний для новачка широкий довгий плащ. Вийшли з будівлі все такими ж мовчазними, але коли Олександр піднявся на дах, Олеся раптом зупинилася і злякано подивилася на чоловіка. 
-    Ми що дахами будемо іти? – затинаючись запитала вона.
-    Так, а що тобі не подобається? Тобі видали плащ, а з ним легко перестрибувати.
-    Але… я не вмію.
-    Часу в мене тебе навчати немає, тому або йдеш зі мною або залишаєшся, вибір за тобою, - посміхнувся герой. 
-    Але так нечесно, - не вгавала Олеся, яку починала злити ця ситуація. 
-    Нічим допомогти не можу, - розвів руками чоловік. – Хоча, - трохи поміркував. – Можу дати невелику консультацію. Щоб перестрибнути тобі потрібно напружити тіло, вхопитися за краї плаща і дозволити повітрю їх надути, ось так. Приземляйся легко, як кішка, для цього є пружинисті каблуки на чобітках. 
-    Але я не можу відразу так.
-    Скажи краще, що ти боїшся, тому щасливо залишатися, - крикнув чоловік і з легкістю перестрибнув, а Леся так і залишилася стояти на краю. 
Олександр обернувся до дівчини і впевнений, що вона стрибати не буде, заявив: 
-    Ідеш чи ні? Я востаннє пропоную тобі вибір. 
Олеся на мить зажмурила очі і переконувала себе, що нічого страшного не станеться, якщо вона перестрибне, адже в Алекса все так легко виходило, а вона, що хіба так не зможе. До того ж якщо зараз відмовиться, то буде виглядати боягузкою в його очах. Зваживши всі за і проти дівчина напружилася, заплющила очі і стрибнула. Вона відчула що летить, але не прямо, а вниз. Плащ утворив парашут і забитися на смерть дівчині точно не дасть, а от переломи їй точно забезпечені. Олександр, який стояв на сусідньому даху, ледве сам з нього не звалився, коли побачив, як ця божевільна стрибнула. Який же він дурак, всього не прорахував. Алекс ж не пробачить собі, якщо дівчина постраждає через його дурість. А вона теж хороша, натомість як іти додому, вирішила сміливість продемонструвати. 
Довго не думаючи, Олександр стрибнув на землю і в останню хвилину встиг підхопити дівчину, яку від падіння на землю відділяв всього метр. 
Олеся відчула, що кудись приземлилася, але це була зовсім не тверда бруківка, а щось більш приємне. Злегка розплющила повіки і побачила перелякане обличчя героя, і навіть полегшено видихнула. Все саме страшне вже позаду. Проте Олександр відчуття полегшення з Лесею не поділяв, а накинувся на неї в своєму стилі.
-    Ти що геть уже божевільна, хто в здоровому глузді буде без багатомісячної підготовки стрибати.
Олеся чоловіка геть не розуміла, він ж сам її на слабо брав, тоді чому тепер так сердиться, наче вона провинилася в чомусь, хоч лише виконала його наказ. 
-    Що від страху дар мови втратила? Ти хоч розумієш, що могла розбитися, чи тобі така думка взагалі не приходила в голову, - не вгавав чоловік.
-    Чого ти на мене кричиш? – не витримала Олеся. – Ти сказав стрибай, я і стрибнула. Сам би міг подумати головою, коли мене на слабо брав. Думав я така боягузка, яка піджавши хвоста кинеться додому чи назад у резиденцію, бо злякалася висоти. Ти прекрасно знаєш, що безрозсудні вчинки моє друге ім’я. А я знаю, чого ти хотів добитися, тому досить читати мені моралі, - Леся перевила подих. – І взагалі постав мене нарешті на землю. Краще б я впала на бруківку, ніж в твої обійми.
-    І це мені така подяка за порятунок, вперте невиправне дівчисько, навіщо я тебе рятував від відьом, якщо ти і на рівному місці хочеш собі смерть знайти, - прошипів герой. 
-    Якщо я така погана, то не потрібно було мене рятувати, я тебе про це не просила. 
-    Як же з тобою важко, ходімо вже, проблемо ходяча. 
-    Куди? 
-    Як куди? – здивувався герой. – Далі, чи ти хочеш на цьому місці до ранку простояти, якщо так, то не буду тобі заважати. 
Олеся промовчала і пішла за героєм. Вони зайшли у якийсь гараж, і дівчина побачила кілька автомобілей. Невже і герої мають такий транспорт, хоча з другого боку, тож не завжди їй лише по дахам стрибати. Олеся захопливе розглядала блискучу Тойоту, чорний Ауді і БМВ. Вибір Олександра зупинився на БМВ і він, кинувши, щоб Олеся сідала, завів машину.