Розділ 13 Раптовий спогад з минулого 

Олександр стояв біля вікна і дивився дівчатам у слід. Олеся так швидко йшла, що подруга навіть не встигала її наздоганяти. Це відчуття дежавю знову його переслідувало, де ж він міг її ще бачити. Чоловік на мить заплющив очі і спробував поритися в своїй пам’яті. Зачіпкою були темно-карі очі, які не давали йому спокою. Пусто… Напружився ще сильніше. І знову нічого. Потрібно провітрити голову. Доки сходив з докладом до Михайла Петровича, доки обдумав ще раз ситуацію з відьмами і проаналізував ту інформацію, яку дізнався на місці події, то день повільно перетікав у вечір.  Хотів сьогодні знову сходити на Лису гору, там наскільки було відомо, відьми ритуалів не проводять, тому можна було ще раз все уважно оглянути, можливо ще якась зачіпка знайдеться. Раптом прилад, схожий на рацію, засвітився, сповіщаючи про небезпеку. І судячи з червоного кольору, трапилося щось справді серйозне. Алекс вибіг на вулицю і зустрів ще двох героїв і вчителя. 
-    Терміново вилітайте, пожежа, - повідомив нам адресу Михайло Петрович. 
Пожежа для Олександра – це найгірше з усіх можливих катастроф. Адже саме у вогні загинули його батьки, коли хлопчику було десять років. Та подія назавжди впечаталася в його пам’ять і щоразу боляче нагадувала про втрату. Все відбулося так раптово, спочатку Саша повернувся з батьками додому, потім всі лягли спати і сталося коротке замикання, далі пожежа. Пожежників довго не було, весь коридор палахкотів, не даючи змоги людям вийти і врятуватися. Батьки скрутили з постелі довгу мотузку і скомандували Олександру спускатися. Навіть для маленького хлопчика це була не проблема, бо він ще з семи років займався скелелазінням. Коли Алекс врятувався, то думав, що і батьки спустяться тим самим способом, але вони так і не врятувалися, а загинули. І саме в той день, у ту мить, коли маленький хлопчик усвідомив усю жахіть ситуації, в ньому зародилася, навіть не мрія, а справжня мета, стати супергероєм і рятувати людей. В цьому прагненні його підтримав дід, якому, після смерті батьків, віддали на виховання Сашу. Він і сам був відомим героєм, який спеціалізувався більше на порятунку світу від усілякої нечисті. Саме дід Василь почав навчати хлопчика всьому, що знав і вмів сам, а потім відвів до свого друга Михайла Петровича, а сам безслідно зник. 
Доки Олександр згадував свою історію, то встиг, разом із іншими, добратися до місця пожежі. В одному із вікон стояла маленька дівчинка, яка плакала і била кулачком у скло. Алекс, не задумуючись, кинувся її рятувати. Розбив ліктем скло і витягнув дівчинку. І раптом його наче пронизало вже звичне відчуття дежавю. Проте на цей раз було не просто відчуття, а з’явився цілий спогад. І як чоловік взагалі міг про нього забути. 
Це сталося десять років тому. Він ще був студентом вчителя і виконував лише легкі завдання. Одного разу повертався додому з іспиту, який відбувався за містом і побачив густий чорний дим, який з кожною хвилиною все більше здіймався в небо. Пам’ятаючи власну важку і болючу історію, Алекс кинувся туди і побачив палаючий будинок. У одному з вікон стояла дівчинка, вона плакала і дивилася вниз. Він спіймав її погляд, погляд темно-карих очей. Не задумуючись про наслідки і про те що може не впоратися, Олександр кинувся до вікна і врятував дитину. Ці неймовірні темно-карі очі, які дивилися на нього з подякою і ще якимось почуттям, яке Алекс розшифрувати не зміг. Ось про що говорила Олеся, вона і є та сама дівчинка, яку він тоді врятував. Ось чому її очі постійно викликали в нього відчуття дежавю. Ну звісно, як раніше не згадав. Він більше ніде не зустрічав такого погляду, всі дивилися якось інакше, точніше не так як вона. 
Тим часом Олександр спустив врятовану дівчинку на землю і спогад розсіявся, так само швидко як і з’явився. Згодом до нього приєднався Роман із врятованим хлопчиком. Герої змогли евакуювати людей і самим зникнути з місця подій ще до приїзду пожежної машини. В повітрі герої розсіяли деяку суміш, завдяки якій, люди на ранок нічого не згадають про героїв і будуть щиро дивуватися як вибралися з квартир. Цей прийом вони використовували для того аби приховати своє існування, щоб було менше пліток, казок і розмов про неймовірних супергероїв, які завжди прийдуть на допомогу. 
Олександр хотів допомагати людям просто так, а не щоб вони відчували, що завдячують своїм життям комусь. Чи навпаки приносили вдячні хвальби, чи ще гірше спеціально шукали небезпеки аби знову зустрітися з героєм, який їх одноразово чи багаторазово врятував. З Олесею Олександр не використовував суміш, бо по-перше, її в нього не було, ось чому вона і досі пам’ятає героя, який врятував їй життя. Зате він використав цю суміш, коли вони були в резиденції, при чому таємно. Чоловік не знав чому, але Михайло Петрович в той день заборонив її використовувати. Цікавість вчителя до дівчат була якась дивна і це хвилювало. А раптом він з них також захоче зробити героїнь, адже сміливості їм точно не позичати. Додуматися тільки піти самим вночі на Лису гору. Це ще добре, що Олександр там був і врятував, а то б було б ще одне нерозкрите вбивство, а може і два. 

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6.