Розділ 12 Сильне розчарування

Олеся пулею вилетіла з резиденції, навіть не дивлячись, чи йде за нею Іра. Леся відчувала таке сильне розчарування, що всередині все боляче стискалося і заважало дихати. Ірина ледве наздогнала подругу і вхопила її за руку. 
-    Що сталося? 
-    Він мене не пам’ятає, - ледве стримуючи сльози, які так і хотіли виринути назовні. – Я така дурна. 
-    Подружко, заспокойся. Я ж тобі говорила, що не було сенсу його шукати, тобі було всього десять років, невже ти реально думала, що він тебе запам’ятає..
-    Іро, мені зараз так боляче.
Зрадливі сльози все ж котилися з очей, і дівчина витирала їх долонею. 
-    Лесю, досить вже себе мучити.
-    Я думала, що коли він мене побачить, коли заговорить зі мною, то згадає хоч щось, думала, що у його пам’яті знайшлося для мене місце. 
-    Олесю, тобі терміново потрібно поїхати додому і заспокоїтися, забути його і жити далі. Ти знайшла свого героя і почула те, що може тебе зламати, але я знаю, що ти сильна і не піддасися цій слабкості. 
Дівчина не пам’ятала як дійшла додому, відімкнула квартиру ключами і потрапила до своєї кімнати і замкнулася в ній. Добре, що хоч нікого не було вдома, а то її пошарпаний вигляд не залишився б поза увагою. Лише обійнявши улюблену подушку, Олеся дала повну волю сльозам. Злість на себе захоплювала дівчину. Мама повернулася додому, Олеся почула як відчинилися вхідні двері. 
-    Олесю, ти в дома, - почула гучний мамин голос.
-    Так, - відгукнулась Леся і витерла сльози. 
Дівчина не хотіла аби її хтось бачив в такому вигляді, а точніше мама, а то почнеться мільйон питань, на які не завжди можна дати чесну відповідь. Тож не скаже, приміром, що закохана в супергероя, якому до неї байдуже, чи, наприклад, що ходила на Лису гору у пошуках все того ж героя, натомість як спокійно ночувати в подруги. А ще можна розказати, що ледве не стала жертвою маніяка і відьом, які проводили кривавий ритуал. Та мама за серце вхопиться, коли все це дізнається, а якщо ще батьку розкаже, то з дому Олеся точно до старості не вийде. Тому дівчина начепила посмішку і вийшла мамі назустріч. 
-    О, мамо, ти вже повернулася.
Чмокнула жінку в щоку, ховаючи розчервонілі очі, але їх все одно помітили.
-    Що з тобою? Ти плакала? – швидко запитала мама, уважно оглядаючи дочку. 
-    Я фільм дивилася, а там була така сцена, від якої я просто ридала, - збрехала я. 
-    Який фільм? – Марина Сергіївна підозріло зіщулила очі, не вірячи в мою історію. 
-    «До зустрічі з тобою», - швидко випалила Леся, перше, що прийшло на думку.
-    Олесю, ти ж обіцяла, що зі мною його подивишся, - мама не здається, а точно образилася. 
-    Вибач, мамо, просто Іра вчора стільки про нього розповідала, що я не втрималася. 
-    Та, нічого. Тільки без спойлерів, я теж хочу його подивитися, жаль лише, що без тебе, а ще сподіваюся, що мої очі будуть не такі червоні, як твої, а то твій тато як побачить мене в такому вигляді, то ще розлюбить, - пожартувала мама. 
-    Мамо, як тебе можна розлюбити, ти ж прекрасна в будь-якому вигляді,- щиро посміхнулася дівчина і знову поспішила зачинитися в своїй кімнаті, яка була єдиним спокійним місцем у її житті. 
Після розмови з мамою, настрій в Олесі покращився і вона почала вже з холодною головою все обдумувати. Такий варіант, як просто все взяти і забути, дівчину не влаштовував. Це виходить, що вона даремно ризикувала своїм життям, а в останній пригоді ще й і життям подруги. Ні, Олеся так просто не здастя, той герой ще пожалкує. От Леся візьме і піде знову в резиденцію і скаже тому Олександру все, що про нього думає. Ця ідея здалася дівчині прекрасною і Леся рушила на кухню подивитися, що смачного приготувала мама, бо ще зі вчорашнього дня нічого не їла. Про пригоду з відьмами і жахливий ритуал намагалася забути просто як страшний сон. Сама згадка, що вона могла бути зараз просто мертвою, пропускала по тілу холодок. Хто б міг подумати, що у двадцять першому столітті ще проводять людські жертвоприношення і що взагалі існують справжні відьми, а не ті, що лише витягують гроші з довірливих людей. Дівчина навіть уявляти боялася, що б сталося, якби герой її знову не врятував. Стоп, колись вона не звернула на це увагу, але тепер, коли трохи заспокоїлася, то почала пригадувати розмову з Олександром. Він сказав, що пам’ятає лише той момент, коли вона стояла з Ірою під час грози, але нічого не сказав про ту ніч, коли врятував її від маніяка, який переслідував Лесю. То це виходить, що і не він її врятував, а тоді хто? Цікаве питання, на яке поки що немає відповіді. Проте дівчина обов’язково все дізнається, бо це ж буде не  Олеся, якщо правда не буде розкрита.

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6.