Розділ 5  Спроба знайти героя

Олесі не спалося, вона поверталася з боку на бік, але сон ніяк не хотів приходити. Дівчина вже втратила надію взагалі сьогодні заснути. Вона і так рахувала овечок і навіть до ста, але всі ці дитячі методи не допомагали. Олеся лягла на спину і заплющила повіки, перед нею знову постав його силует, такий мужній і красивий. Дівчина не знала як він виглядав без маски, не знала його імені, звідки чоловік і що він робить, але точно знала, що закохана в нього ще з дитинства, ще з того часу, коли вперше його побачила і втонула в його чорних, як сама ніч, очах. Леся вдихнула повітря повними грудьми і голосно видихнула. Ні, все, вона так далі не може. Їй терміново потрібно його знайти. Дівчина підхопилася на ноги і глянула на годинник. Перша година ночі, всі давно вже сплять і вона зможе непомітно вислизнути з дому. В голову прийшла божевільна ідея, піти в місто, потрапити в небезпеку і тоді за сценарієм казки її повинен врятувати супергерой. Проте Олеся зовсім не розрахувала, що можливо її герой зараз зайнятий і не зможе прийти їй на допомогу. Дівчина, охоплена своєю геніально, лише на її погляд ідеєю, металася по кімнаті в пошуках одягу. Безшумно вислизнула з кімнати і прокралася до виходу. Ще мить і вона буде за межами квартири. Опинившись на вулиці, Олеся полегшено перевила подих, не попалася. Що робити далі дівчина і гадки не мала, тому просто рушила вулицею. На вуличках нікого не було, люди мирно відпочивали в своїх ліжках і навіть мало де світилося світло. Олесі стало страшно, ця тиша лякала ще більше, ніж шум. Дівчина чітко чула відлуння своїх кроків по бруківці. Місяць вийшов із-за хмар і освітлив землю своїм блідим світлом, точніше відбитим від сонця. Дівчина все йшла і йшла вже і сама не розуміла куди і для чого. Ідея, яка спочатку їй так сподобалася, тепер зовсім не була такою вже нормальною. Раптом Олеся почула позаду себе важкі кроки, точно чоловічі. Обережно оглянувшись, вона помітила тінь, яка рухалася на деякій відстані від неї, повз стіною. Дівчина пришвидшила крок, незнайомець також пришвидшився. Лесю охопила паніка. Можливо він маніяк, вбивця чи навіть просто божевільний. Дівчина кинулася бігти, одночасно шукаючи хоч якийсь прихисток аби десь заховатися. Їй навіть озиратися не довелося, вона спиною відчувала, що чоловік біг за нею. Олеся розуміла, що втрачала сили, в правому боку жахливо кололо, дихання збилося, а в голові пульсувало. Проте інстинкт виживання не дозволяв їй зупинятися. Дівчина вже сто разів пошкодувала, що вийшла вночі на вулицю, тож батько її неодноразово попереджав, що це небезпечно. Проте де дівчина колись послухає, вона ж сама знає як краще, і що їй робити. Олеся звернула в якийсь дворик і притиснулася спиною до кам’яної стіни будинку. На мить завмерла і прислухалася. Вона чула як у двір забіг і переслідувач, до Олесі долітало його важке відхекування і слова прокльонів, що злітали з його вуст. Серце в дівчина забилося так швидко, що здається б випало з грудної клітки. В голові пульсувало і до болю щось стискало виски. На місяць накотилася хмара і все поринуло в непроглядну темряву. Щастю Лесі не було меж. Серцебиття потроху приходило в норму і дівчина злегка розслабилася, ще трохи почекає і тоді поїде додому. Раптом до неї докотився чоловічий крик, в перемішку з нецензурними словами. На Олесю знову накотився страх, а раптом тут ще хтось є і він до неї також добереться. Хмара повільно відступила в сторону і місяць знову зайняв позицію світильника. Дівчина обережно виглянула зі своєї схованки і завмерла. Переслідувач нерухомо лежав на землі, мимоволі Леся підняла голову на дахи будинків, і побачила як замайорів плащ десь в далині і вже за мить зник з поля зору. Це був точно він, герой знову її врятував. Значить її ідея реально працює. А тепер потрібно не втрачати даремно час і втікати доки переслідувач не прийшов в себе. Тихенько прослизнула повз нього і знову кинулася бігти, на ходу дістаючи телефон і телефонуючи в таксі. Доки чекала машину, то страшенно нервувала і постійно озиралася довкола, наче очікуючи, що звідкись з’явиться небезпека чи той переслідувач. Проте на щастя Лесі, ніхто не з’явився і вона безпечно доїхала додому. Так само тихенько на пальчиках, щоб когось бува не збудити, дівчина прослизнула до своєї кімнати і полегшено видихнула. Пережитий страх почав повільно відступати і вона, зарилася у теплу ковдру. Він прийшов, раділа в душі, він мене врятував. Жаль лише, що бачила його лише плащ, але все ж на серце лягало якесь дивне щастя і тремтіння. Якби Олеся вийшла зі своєї схованки трохи раніше, то могла навіть поговорити з ним, а так побоялася. Боягузка, яка ж боягузка – лаяла себе дівчина. Якби він затримався хоча б на мить, на єдину мить. Хоч як би себе не картала Леся, це не змінить того факту, що її врятував саме супергерой, її герой, в якого вона була закохана. Тепер дівчина точно знала, що їй робити, план повільно будувався в її голові. Олеся його знайде, це була її ціль ще з дитинства і вона втілить її в життя. Головне знайти знову якусь небезпеку, щоб він знову її врятував і на цей раз дівчина вже не впустить його. Лесю навіть не лякав той факт, що вона буде ризикувати власним життям, на все було байдуже, головне знайти його, свого героя. З такими думками Олеся нарешті поринула в глибокий сон, лише сподівалася, що кошмар їй не насниться. Місяць знову заховався за хмару, наче не бажаючи заважати дівчині спати. Лише зорі приглушено світили, даруючи землі хоч каплю світла. 

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6.