Розділ 4  Результати експертизи

Наступного дня Олександр разом із Михайлом Петровичем ввійшли до лабораторії Романа. Це була звичайна кімнатка хіміка, обладнана всілякими склянками, пробірками, вздовж стіни стояла шафа, повністю заставлена книгами, більшість з них були притрушені пилом і павутинням. Було видно, що Роман тут вже давненько не прибирав. Сам чоловік сидів за столом, на якому також був безлад і щось змішував у пробірках. З них почав з’являтися сивуватий дим з доволі специфічним запахом.  
⁃ Романе, що ти дізнався?
Чоловік насупив брови і уважно почав вивчати вміст склянки, яку тримав в руках. На мутнуватій рідині то з’являлись, то зникали бульбашки, а сама вона змінювала колір від болотяно-зеленої, до якоїсь сизої. 
 ⁃ Це дивно, - почав говорити Роман. - Проте я не можу визначити, який саме ритуал проводили відьми і чи взагалі це були вони. 
 ⁃ Тобто? Якщо це були не відьми, то хто? - голос Михайла Петровича став хриплим. - Я відчував, що тут щось набагато серйозніше. 
 ⁃ Який характер магії? - запитав Олександр. 
 ⁃ Це, як не дивно, світла магія, - ще більше заплутав чоловік. 
 ⁃ Тобто світла? Ти не міг щось переплутати? На Лисій горі, на бузинових гілках проводили світлий ритуал, який викликав такий грім з блискавками. 
 ⁃ Саме так, тому то я і думаю, що це були не відьми, а хтось інший. Бо у них переважно чорна магія. 
Михайло Петрович відійшов до маленького віконця лабораторії і поклав руку на голову, провівши по волоссю її опустив. Олександр також був, м’яко сказати, під легким здивуванням. Вся ця історія ставала все більш заплутаною. Якщо раніше ми думали, що мали справу всього лиш з відьмами, то якось дихалося легше. Бо вони хоч і дами примхливі, але управу на них можна швидко знайти, як клацнути пальцями. Проте тепер, коли відьми швидше за все відпадали, залишався, хтось невідомий і ніхто не знав чи насправді він такий уже і безпечний для міста як і його магія, світла, навіть без жодного домішку негативу. Ось це і було найдивніше, як щось чи хтось міг викликати такі погодні умови, саме це і не вкладалося в голові нікого з присутніх чоловіків в кімнаті. 
 ⁃ Потрібно будь-якою ціною визначити, що відбувається і хто і що робить. 
 ⁃ Потрібно буде ще раз все гарно оглянути, можливо ми щось пропустили. Дякую, Романе за роботу. 
 ⁃ Завжди, будь ласка, - мило посміхнувся Роман. 
 ⁃ І приберися нарешті в своїй лабораторії, а то скоро тебе не буде видно за цим павутинням, - сказав на прощання Михайло Петрович, який завжди і у всьому любив порядок і просто терпіти не міг безладу. 
Олександр разом із вчителем вийшли з лабораторії і рушили до саду, який був спеціально облаштований для відпочинку супергероїв. Михайло Петрович пишався своєю ідеєю його створити, бо вважав, що відпочинок потрібен не лише фізичний, але і духовний. 
Олександр пам’ятав, як ще в дитинстві, одного разу він тут сховався від заняття, за що потім отримав суворе покарання.  Чоловік вже не пам’ятав чому саме він тоді так хотів уникнути уроку, але те як він сидів три години у колючому кущі шипшини, він точно ніколи не забуде. Та і покарання також назавжди закарбувалося у його пам’яті. І так весь подряпаний від проклятого куща, Олександра змусили стояти у кутку на колінах на дрібній гальці, яка безжалісно впивалася в шкіру. Зате після такого у хлопця назавжди відпало будь-яке бажання прогулювати заняття. 
Михайло Петрович помітив мовчазливість Алекса і вирішив дізнатися причину. 
 ⁃ Про що задумався, Сашо.
 ⁃ Та так, дитинство згадав, - відмахнувся чоловік, а тоді швидко перевів тему: - Все ніяк в голові не вкладається розмова з Романом, невже ми і справді маємо справу з невідомою нікому істотою, чи може і людиною, наділеною такою дивною магією. 
 ⁃ Схоже на це і чим швидше ми це дізнаємося, тим краще для нас всіх.
-    Михайле Петровичу, скажіть, а що за секретна місія була у мого діда, можливо він і полював на цих дивних істот.
-    Не знаю, Алексе, Василь не став говорити мені про свою місію. Не хотів, щоб ви постраждали. 
-    А ніяк не можна знайти якісь документи чи записи мого діда, він ж точно всі деталі не тримав в голові, а десь записував, - не вгавав Олександр. 
-    Сашо, мені здається, що він би не став записувати свої знахідки на папері, надто ризиковано як для секретної операції, але я спробую пошукати. Можливо він залишив щось у себе вдома.
-    Можливо, потрібно буде навідатися в рідне село. 

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6.