Розділ 14

Аврора 

 Я відчуваю, як кров відливає від обличчя. 

 — Це нісенітниця, — шепочу я, але в пам'яті раптом спливають слова діда про те, що Влад «перся в хуртовину, аби тільки мені допомогти», і те, як швидко він впринципі почав форсувати події. Тільки в п'ятницю я погодилася на ці три побачення, а він уже в понеділок влаштував перше і відразу ж почав планувати друге — буквально на наступний день. Наче дуже кудись поспішав. 

 — Нісенітниця? — Агата тонко всміхається. — Влад укладав це парі з Назарем прямо при мені. Думаєш, чому він так різко зник на кілька днів? Це спеціально, щоб ти встигла скучити. Потім він з'явиться як ні в чому не бувало, а ти, наївна, будеш тільки рада. А тобі, дай вгадаю, сказав, що в нього багато роботи в офісі? — Вона замовкає, вдивляючись у мій розгублений погляд, і, ніби отримавши підтвердження своїм словам, коротко сміється. — Просто термін парі підтискає, от він і вигадує різні стратегії. Не кажи потім, що ми тебе не попереджали. 

 Вона киває Ірі, і вони мовчки проходять повз, залишивши нас стояти посеред холу. Я відчуваю шлейф їхніх парфумів — дорогих, солодких і зараз просто огидних. 

 — Авроро, та не слухай їх! — Христя хапає мене за лікоть і розвертає до себе. — Вони ж спеціально це роблять. Бачать, що Влад вибрав тебе, от і бісяться. 

 — А якщо ні? — я дивлюся на неї, і мій голос звучить чужо. — Кріс, Влад реально зник на кілька днів і сказав мені, що в нього багато роботи. Раптом він і справді просто вичікує, поки я «дозрію»? 

 — Влад просто зайнятий, Рорі, — махає рукою подруга. — Тільки не смій знову себе накручувати. 

 Пізно. Слова Агати вже засіли в голові, пустивши коріння. У вухах шумить, а вчорашній вечір тепер здається зовсім іншим. Усі його слова, турбота, той поцілунок у машині — раптом це просто добре продуманий план? А я так легко на це повелася. 

 До того ж наступна зустріч у мене вдома, у п’ятницю. Моє «бажання». Те, що я сама вигадала як перевірку чи гру, тепер виглядає як ідеальний шанс для нього. По факту я сама привела його до себе, сама створила умови, щоб він міг дотиснути це парі й змусити мене втратити розум в затишній домашній обстановці. Тільки ми двоє в порожньому будинку — ідеальний фінал для парі, чи не так? 

 Все сходиться. Він просто чекав слушного моменту, а я сама йому його подарувала. 

*** 

 Наступні два дні перетворюються на каторгу. Час тягнеться нестерпно повільно, наче густа патока, і я намагаюся забити кожну вільну хвилину, аби не залишати місця для роздумів про Влада. Здаю борги по навчанню, зариваюся в конспекти, а ввечері до пізньої ночі працюю над новим ескізом. Але навіть коли я вимальовую лінію плеча чи вигин тканини на папері, олівець наче сам виводить знайомий профіль. 

 Мене розриває зсередини. З одного боку — страх виявитися дурочкою, яка повірила в красиву казку, поки за її спиною сміються. З іншого — крім того що я ненавиджу бути наївною, я так само ненавиджу бути несправедливою. Буде тупо ось так усе обірвати й повірити сторонній людині, навіть не давши Владу шансу висловитися. Якщо я зараз почну його уникати, то ніколи не дізнаюся правди. І якщо між нами справді є бодай шанс на стосунки, то без довіри ми не протримаємося й дня. 

 Мені не терпиться побачити його в п'ятницю, і я вже сама не розумію, чому більше: чи то через те, що попри все скучила за ним, чи то через бісячі слова Агати, які засіли в голові, наче скалка. Хочеться нарешті витягнути цю отруту або переконатися, що вона права. 

 «Я просто запитаю його в лоб», — вирішую я в четвер вночі, втупившись у стелю замість сну. — «Без істерик. Просто подивлюся на його реакцію. Очі не брешуть так професійно, як слова».