Розділ 3

Аврора 

 — Він що, здурів?! — випалюю перше, що спадає на думку, шоковано витріщаючись у бік сцени. Ведучий, і за сумісництвом наш одногрупник, Костя точно з глузду з'їхав. 

 Всередині все просто закипає від обурення. Хочеться виплеснути на нього весь свій словниковий запас не надто ввічливих слів. Які ще, в біса, король і королева? Ви серйозно? Та я в клубі всього хвилин п'ятнадцять від сили знаходжусь — нікому навіть на думку не спаде вибирати мене на роль сьогоднішньої королеви вечірки! 

 Мені ж це сниться? Або я просто потрапила в якийсь сюрреалістичний серіал. Ну, точно, Христя мене розіграла. Підмовила Костю, щоб витягнути мене з мушлі. Тільки от єхидна посмішка Влада мені ой як не подобається. Вона занадто самовпевнена як для звичайного співпадіння чи розіграшу. 

 — Вітаю, — вимовляє він вдруге, міцно тримаючи мене за руку. 

 Я намагаюся вирватися, втекти назад до барної стійки, але хлопець не пускає. Його пальці міцно тримають мене, а в очах танцюють бісики. Тепер мені вже не здається, що це випадковість чи просто якесь непорозуміння. Здогадка так сильно б'є по голові, що я не стримуюсь: 

 — Це ти все підлаштував? 

 — Прикинь! — чи то стверджує, чи питає, але задоволений собою так, ніби щойно виграв в лотереї. 

 А мені дико хочеться врізати по його нахабній фізіономії. Прямо тут, під софітами. 

 — Ну, де наші переможці? — кричить Костя у мікрофон, а я тільки зараз помічаю, що за нашою невеличкою суперечкою вже спостерігає пів клубу. 

 Навколо нас уже утворилося щільне напівкільце. І на нас буквально витріщаються з усіх боків, хтось навіть знімає на телефон. Цирк! Справжнісінький. А клоун, який все це влаштував, усміхається, підправляючи свої бордові крила, наче вони справжні. 

 «Це просто фіаско», — єдина думка в голові. А ще я серйозно починаю сумніватися, що цей недоумок доживе до ранку. Принаймні, я докладу до цього максимум зусиль. 

 — Злякалась? — питає цей розумник, спостерігаючи, як мої очі метушливо шукають шляхи втечі крізь натовп «демонів» та «ангелів». 

 — На понт мене вирішив взяти? — гордо піднімаю голову, вириваю руку і повертаюсь до нього спиною. — Ти в мене ще потанцюєш, Мажор, — бурчу собі під ніс, прямуючи у бік Кості на невеликий майданчик біля діджейського пульту. 

 Навколо всі кричать, підбурюють. 

 — Влад, ти найкращий! 

 — Красунчик, зроби її! 

 — І я хочу на сцену! 

 Це кричать дівчата, причому з останньою я б із задоволенням помінялася місцями прямо зараз. А ось хлопці не відрізняються оригінальністю, синхронно вигукуючи те саме кляте прізвисько: 

 — Снігова королева! Розтопи її, Влад! 

 Про це прізвисько я вже в курсі, Лара просвітила ще до від'їзду. І про ставки, хто мене першим у ліжко затягне, я теж чула. Як баби базарні, чесне слово! Аж гидко стає, дивлячись на цих «героїв»... 

 — Влад та Аврора сьогодні — королі нашої вечірки! — горланить Костя, коли ми нарешті стоїмо поруч під прицілом прожекторів. 

 Раптом мої пальці знову опиняються в долоні Влада. Гаразд, нехай трохи потішить своє самолюбство. Стоїть, красується, наче Люцифер на балу у Сатани. Тільки замість поваги він викликає в мене лише бажання висмикнути йому ці бордові крила і придушити його ними прямо тут, щоб нарешті збити цю переможну усмішку з обличчя. 

 — Цілуйтесь! — кричить хтось із зали, а потім увесь «Фенікс» підхоплює: «Гірко!», свистять і хлопають, як ненормальні. 

 Музика стає спокійнішою, напівтемрява огортає сцену, і я повертаюсь обличчям до свого супутника. Як же він мене бісить! А в голові, як на зло, жодної рятівної думки. Це Христя вміє виплутуватися, а я просто заціпеніла під його поглядом. 

 — Якщо цілувати, то тільки Королеву, — чую його тихий голос, і не встигаю навіть вдихнути, як моїх губ торкаються губи Влада. 

 Все навколо зникає. Його зухвалий язик вривається в мій особистий простір, змітаючи всі мої захисні бар'єри. Такий хаос у голові, що накочує якийсь незрозумілий ступор. Але найгірше — я розумію, що відповідаю на цей поцілунок… 

 — Ну що, мої ангели та демони? — чується десь удалині голос Кості. — Поки король і королева зайняті одне одним, оголошую повільний танець. Полетіли! 

 Блін! Мозок нарешті вмикається, і я відчуваю, як обличчя починає палати. Це просто катастрофа. Як я примудрилася стати частиною цього абсурдного спектаклю? 

 — Відпусти, — я першою відсторонююся і впираюся руками в груди хлопця, відчуваючи під пальцями тонку тканину його чорної сорочки. 

 Але Влад не відпускає, навпаки — притискає ще міцніше, змушуючи відчути тепло його тіла. 

 — Ти виставиш нас обох ідіотами, якщо зараз втечеш, — шепоче він мені прямо на вухо, і я мимоволі заспокоююсь. Дивно, але його голос подіяв як транквілізатор. 

 — Якби ти не підлаштував цей фарс… 

 — Вже зробив, — перебиває він. — Готовий понести покарання, але пізніше. А зараз може, нарешті покладеш руку мені на плече? 

 Друга моя рука вже надійно затиснута в його долоні. Тільки от мені від цього не легше. Така злість рветься назовні, що хочеться тріснути цього мажора чимось важким. 

 — Слухай, чого ти до мене причепився? — я намагаюся ще раз з’ясувати стосунки, хоча голова все ще паморочиться після поцілунку. 

 Ловелас, самовпевнений бовдур... Усі ті якості, які я терпіти не можу. Навіть у симпатичних хлопцях. Навіть у таких наполегливих. І навіть у тих, хто… ні, навіть не думай про це, Авроро! 

 — Я вже відповідав, — усміхається Влад. Його зірка під оком виглядає зараз якось інакше, не так безглуздо. — Хоч ти мені й не віриш. 

 — Не вірю! — майже кричу, але одразу знижую голос. Досить і того, що він уже виставив нас на посміховисько. 

 — А даремно, — Влад відриває руку від моєї талії. — Менше слухай пліток, Принцесо. 

 Він проводить пальцями по моїй скроні, заправляючи пасмо волосся за вухо. Його голос позбавляє можливості тверезо мислити. Я наче під гіпнозом, дозволяю йому вести себе, абсолютно втративши здатність чинити опір.