Розділ 11. Де сховано сувій?

— Якщо ми не знаємо точно, де зберігається сувій, то доведеться шукати в усіх трьох місцях, тож ризик бути пійманими зростає втричі, — задумливо промовила Лада.

— А в тебе є інша пропозиція? — запитав Тадей.

Примара ледь помітно похитала головою.

— Тоді доведеться ризикнути, — продовжив говорити хлопчик. — Проте піти втрьох ми можемо далеко не всюди. Наприклад, Тоні в жодному разі не можна йти до моєї тітки, інакше стара її з’їсть.

— А для Лади хіба це безпечно? — із сумнівом запитала Тоня. — Карина Всеволодівна погрожувала розвіяти її.

— Дурниці! — махнув рукою хлопчик. — Вона не може заподіяти Ладі шкоди, так само як і я нашкодити Златі, поки вона перебуває в цьому світі.

— І ти тільки зараз говориш мені про це! — розсерджено вигукнула принцеса й осіклась. Лише тепер вона усвідомила, що саме намагався сказати юний чаклун. — Стривай, ти хочеш сказати, що Карина — це та дівчинка, яка колись була моєю компаньйонкою? Чому я сама не здогадалася? Вік приблизно збігається, і її принцеса робила те саме, що і я колись. Тільки тоді вчинки здавалися мені дуже кумедними, а тепер я розумію, що це не так і чому Карина так сильно ненавидить мене. Я завжди дражнила її, насміхалася з неї через зайву вагу й змушувала на потіху іншим дітям робити купу неприємних речей. А вона не могла мені відмовити чи дати відсіч, бо була приставлена до мене компаньйонкою. Та одного разу вона все ж таки наважилась на це. Тоді Карина пригостила мене найсмачнішими у світі солодощами, однак ледве я з’їла їх, як почала гладшати, поки не стала товстішою за неї.

Ці спогади змусили принцесу здригнутися. Вона знову згадала товсту дівчинку, яка в сльозах тікала зі школи. Тільки тепер Лада знала, що пригадала не якусь родичку, а себе.

— Це був один із найжахливіших днів у моєму житті, — продовжувала розповідати принцеса. — Мені здавалося, що я залишуся товстою назавжди, та батько покликав жерця дракона, і той зняв із мене чари, а потім покарав непокірну дочку. Відтоді Карина ще більше зненавиділа мене й, хоча й не насмілювалася нашкодити, проте не втрачала жодного шансу, щоб не нагадати, якою гладкою я була. І все ж Карині цього було замало, вона мріяла про справжню помсту, на яку не могла наважитися. Уявляю, як вона зраділа, коли мене з’їв дракон.

— Напевно, тому, що ти весь час знущалася з неї, вона й стала людожеркою, — задумливо промовила Тоня. — Може, тобі перед нею вибачитися, і тоді вона більше не їстиме людей?

— Ти така наївна, Тоню, — роздратовано відповіла Лада. — Невже й справді думаєш, що можна перевиховати людожерку?

Дівчинка не встигла відповісти. Її перебив Тадей:— Це зараз не має значення. Головне інше. Тітка, як і раніше, не може тобі відмовити. І якщо ми самі не відшукаємо сувій, то ти зможеш запитати про нього в неї. Карина напевно зізнається тобі, де він. Хоча, звичайно, це не найкращий варіант. Щойно ми підемо, як вона про все розповість татові. Тож краще знайти сувій самотужки.

— Добре, а якщо таємниця перемоги над драконом не в неї, і вона не знає, де саме сувій зберігається? — запитала Лада.

— Тоді доведеться йти до Притулку пілігримів і шукати там.

— На щастя, шукати на руїнах буде не складно, —
всміхнувшись, промовила Лада. — Я проходитиму крізь уламки стін, а ти, Тадею, шукатимеш за допомогою чарів.

— А я? — втрутилася Тоня. — А ти почекаєш, поки ми його знайдемо чи переконаємося, що там його теж немає.

— Якщо ви його не знайдете, — рішуче заявила дівчинка, — то до Білозара Всеволодовича піду я.

Тадей усміхнувся бажанню подруги взяти участь у пошуках, але його обличчя відразу стало серйозним.

— Навіть не мрій! Іти до жерця дракона небезпечно нам усім, а тобі — особливо. Якщо тато піймає мене, то лише покарає. Про участь Лади в пошуках він, мабуть, і не дізнається, адже вона будь-якої миті може зникнути. Та якщо тато піймає тебе, то точно вб’є. Він не допустить, щоб хоч хтось побачив тебе й зрозумів, що насправді сталося в День дракона. Тож ти не підеш до мене додому, а лишишся в безпечному місці й чекатимеш на наше повернення.

— Отже я вам узагалі не потрібна? — скривджено запитала Тоня.

— Що ти, звісно, потрібна! — Тадей ніжно обійняв дівчину. — Ти надихаєш на подвиги.

Почуте тільки сильніше зачепило Тоню, і вона відштовхнула від себе хлопця. Тадей зробив вигляд, що не помітив цього й продовжив:

— Якщо план дій у нас уже є, то все, що нам потрібно — це добути транспорт, бо пішки йти довго навіть до тітки, а нам потрібно встигнути побувати не тільки в неї. Я вже мовчу про те, що пішки до дракона взагалі
не дістатися вчасно.

***

Була вже ніч, коли діти нарешті зупинилися біля будинку жерця дракона. Дівчата лишилися стояти під деревом, а Тадей, пригинаючись і перебіжками, попрямував до будинку. Зупинившись під одним із вікон, він став щось бурмотіти. Вікно розчинилося, і з нього вилетів килим-літак.

Юний чаклун заскочив на транспортний засіб й полетів до подруг. Тоня і Лада залізли на килим, і стрімко понеслися до Крижаних гір. Діти щасливо дивилися одне на одного. Вони були впевнені, що їм удалося непомітно викрасти килим. Якби вони тільки знали, як помиляються! Цієї ночі Білозар не спав і одразу відчув, що поряд із його будинком хтось чаклує. Жрець глянув на вулицю, але Тадей уже перестав промовляти закляття, і батько хлопчика нікого не побачив у нічній темряві. Тільки коли сяйво місяця освітило килим-літак, Білозар Всеволодович зрозумів, що син утік.