Розділ 4. Потрібно повернутися додому!

— Що з тобою? — запитала Лада, сідаючи поруч із Тонею навпочіпки. — Ти поводишся так, начебто вперше чуєш про дракона.

Тоня підняла голову й налякано подивилася на співбесідницю.

— Так і є! Я не Злата й не належу твоєму світові. Я була справжньою дурепою, коли погодилася помінятися вимірами зі Златою!

Тільки сказавши це, дівчинка згадала про застереження справжньої принцеси: «Якщо хоч хтось із нас скаже правду, ми відразу повернемося у свої світи».

«Ще не все втрачено! — подумала Тоня. — Потрібно тільки розповісти, хто я насправді, й я опинюся вдома!»

На мить дівчинка засумнівалася, що це спрацює, адже вона щойно сказала, що не Злата, а додому так і не повернулася. Та Тоня відразу вирішила, що це тому, що вона не назвала своє справжнє ім’я.

— Я Тоня, — щосили закричала дівчинка. — Усі мене чують? Я Тоня, а не Злата, і не належу вашому світу!

Вона міцно-міцно замружилася, щоб не бачити, як переміщуватиметься додому, й простояла так майже хвилину. Тільки потім несміливо розплющила очі й побачила, що, як і раніше, сидить поруч із Ладою у шкільному коридорі.

Тоня подивилася на однокласницю. Раніше в її класі не було Лади, але в паралельному світі вона з’явилася одночасно з нею, тож і в цьому могла з’явитися тоді ж.

Думки дівчинки перервав здивований вигук однієї з учениць:

— Що це зі Златою? Чому вона кричить, та ще й видає себе за іншу?

— Та тихіше ти! — голосним шепотом відповіла її співбесідниця. — Невже не розумієш? До Дня дракона лишилися лічені дні, от вона й панікує. А ти б не панікувала, якби за десять тисяч років так і не знайшовся герой, спроможний перемогти монстра?

Хоча дівчинка й говорила тихо, але Тоня почула її і затремтіла, вона, як і раніше, була в світі дракона.

— Чому я все ще тут? — витираючи сльози, в розпачі запитала вона. — Злата ж казала, що неможна розповідати правду, інакше відразу повернуся додому.

— Мабуть, тому що Злата обдурила тебе, — якомога лагідніше, щоб не засмутити Тоню ще сильніше, відповіла Лада. — Щоб повернутися додому, замало розповісти, ким ти є насправді.

— А раптом це взагалі неможливо? — Тоня в розпачі подивилася на співбесідницю і зненацька для самої себе дуже розлютилася на неї. — Тепер я знаю, навіщо потрібна несправжня принцеса. Вона потрібна, щоб дракон не з’їв справжню, тебе!

Сказавши це, дівчинка схилила голову й заплакала ще сильніше. Обвинувачення Тоні змусило Ладу здригнутися і якось дивно подивитися на неї. Вона хотіла щось сказати, але, здавалося, ніяк не могла вирішити, чи варто це робити. Та раптом дівчинка всміхнулася й промовила:

— Ти точно зможеш повернутися додому.

Тоня підняла на неї повні сліз очі і з надією запитала:

— А як?

— Поки ще не знаю, — чесно відповіла Лада, та побачивши, що Тоня готова розридатися ще дужче, квапливо додала: — Але ми напевно можемо це дізнатися. Злата не випадково просила тебе мовчати. Вона боялася, що знайдеться хтось, хто зможе тобі допомогти. Ми обов’язково щось придумаємо. А те, що ви зі Златою однакові, нам дуже допоможе.

— Помиляєшся! — буркнула Тоня. — Ми різні.

Але Лада вперто похитала головою.

— Ні, ви дуже схожі, а ваші відмінності залежать від світів, у яких ви живете.

— Звідки ти знаєш? Адже ти ніколи не зустрічалася зі Златою, — недовірливо сказала Тоня.

— Не зустрічалася, — погодилась дівчинка. — Але дуже хотіла подружитися з нею чи, точніше, з тобою, дуже вважала, що ти — це вона. Уявляла, як ми разом ходитимемо до школи…

Лада зітхнула.

— Недовго б нам довелося робити це! — фиркнула Тоня.

Лада знову із сумнівом подивилася на співрозмовницю. Здавалося, вона дуже хотіла щось відповісти, але не зважилася і повернулася до перерваної розмови.

— Отож, я робила все, щоб дізнатися про принцесу якомога більше, і мені це непогано вдалося. Наприклад, я дізналася, що Злата дуже любить читати, і в неї завжди є із собою цікава книжка, про яку вона всім розповідає. Проте останнім часом вона вподовж перерв читала якусь книжку, про яку нікому нічого не казала.

— А що це за книга?

Лада знизала плечима.

— Ніхто не знає. Злата носила її в обкладинці для підручників. Усе, що мені вдалося дізнатися, це те, що книжка з’явилася в неї приблизно місяць тому. Впевнена, що вона якось пов’язана з вашим обміном світами. Скажи, а у твоєму рюкзаку її часом немає?

Замість відповіді, Тоня висипала на підлогу вміст рюкзака, й дівчатка почали розгортати книгу за книгою, але всі вони виявилися підручниками.

— Вдома! — в один голос вигукнули принцеси й, наспіх сховавши речі, кинулися геть зі школи.

— Чому ви не на уроках? — здивовано запитала Златина мама, щойно Тоня й Лада зайшли в квартиру.

— Принцесам можна прогулювати уроки, — крикнула у відповідь Тоня, й дівчатка поквапилися в Златину кімнату.

Гостя з паралельного світу відразу ж підбігла до полиць із книгами, але всі вони були без обкладинок. Дівчата розгублено переглянулися.