Глава 18

На світанку я була вже на кордоні. І хоча страх нікуди не подівся, але мені потрібно було це зробити. Елара ж вже чекала на мене. Вона вміло приховувала страх, проте я ніби відчувала його. З нею прийшли придворні, проте, мені здається, вони тут не з власної волі. Це черговий спосіб показати свою владу. Однак сьогодні вони побачать лише її програш. Королева втратила всіх своїх прибічників, вбиваючи їх близьких. Зі мною ж було дуже багато ельфів. І кожного з них я не мала підвести. Я маю бути сильною заради них. З самого початку було вирішено, що битва буде без магії. І це було правильним рішенням. Чи Елара боялась моєї сили? Навіть не знаю. Та вже нехай буде так. З одного боку це навіть краще, бо вона точно краще володіла своєю силою, і в мене не було зовсім ніяких шансів. Я увійшла в коло, що було спеціально намальоване та укріплене чарами, аби ми не нашкодили комусь іншому чи учасники не втекли. Назад дороги немає. І цього разу тут все завершиться, раз і назавжди.                                                                                                                                                           

- Я бачу, що ти таки прийшла сюди. І не злякалася. Ще й моя сестра на твоєму боці. - вона посміхнулася. - А принц світлих ельфів так хвилюється за тебе. Певно по-справжньому кохає. Якби ще трохи часу, то може б й одружитися запропонував. Шкода, що ти зараз помреш.                                      

- Це ще ми побачимо, мамо, хто з нас програє. - сказала я. - От тільки коли це станеться, то на весілля запрошення не чекай. Тебе там точно ми не чекатимемо.                                                                          

І я нанесла перший удар, який вона ж з легкістю відбила. Як добре, що Лідія перед тим спеціальному вчила мене цьому всьому. Все ж вона мала рацію, що Елара завжди використовує одні й ті ж самі прийоми. Провівши ще серію випадів, які вона очікувала від мене, я трошки спинила хід. Така була моя тактика, якої я вирішила притримуватися до кінця. Я зможу перемогти лише хитрістю. Спочатку потрібно дати відчути ворогу, що він перемагає. Елара ж знову розсміялась.                                         

- І це все, на що здатна велична принцеса Чорного королівства? А я ж сподівалася на щось більш грандіозне. - її посмішка була холодною. - Перемогти тебе буде легше, ніж я думала. Навіть Деміана  було вбивати цікавіше.                                                                                                                                   

Радій поки можеш, матусю, подумала я про себе. Однак нічого не сказала. Королеву можна перемогти лише тактикою. І треба тримати оборону, поки вона трохи не виснажиться і не втратить контроль над ситуацію. Ця ідея прийшла мені вчора, проте я все ще хвилювалася, що щось може піти не так. Тому далі я працювала лише на оборону, стараючись відбивати її удар. Правда, я вже мала порізану руку, але стійко трималась. В мене має обов'язково вийти, я маю пам'ятати, заради чого це все. Мій народ не має страждати через неї. Я не маю права програти. Не знаю скільки часу це тривало, та поступово атаки ставали слабшими, та ще не час завдавати удару. Елара вже відчуває смак перемоги, і зовсім скоро розслабиться. Я вже відчувала, що це зовсім близько. І от момент настав, коли я відбивши її випад, нанесла удар. Від цього вона навіть трохи похитнулась. Моя маленька перемога, лише перша за сьогодні.                                                                                                                                                        

- Ну що мамо, перемога вже близько? - тепер була моя черга сміятись. - Ти ж так віриш, що я слабка, що навіть не помічала нічого.                                                                                                                           

Я нанесла ще кілька ударів, від чого її меч опинився в моїх руках. Це було не так вже й легко, але я не мала цього показати. Ним же я і пришпилила її до землі, занісши свій меч над її головою. Скільки разів я уявляла цю картину. І чомусь мені здавалася, що моя рука буде твердою. Я зможу зробити це. Та зараз чомусь не виходило. Все ж вона була моя мати. Але ця жінка скалічила стільки доль, знищила сотні життів, а я все одно не можу.                                                                                                                  

- Давай, зроби це. - сказала вона. - Чи ти все ж слабка?                                                                            

Я зібрала всі свої сили та... Меч вп'явся в землю поряд з її головою. Я не поранила її, адже це був мій бій, та не я маю обирати її долю. Захисне коло одразу ж пропало. На мене дивилось багато здивованих облич. Тільки що королеву перемогли, але не знищили. І це стало здивуванням для багатьох.                                                                                                                                                         

- Не я маю право обирати твою долю. - прошипіла я. - Кожен втратив щось через тебе, але одна жінка була вірною тобі. А ти відібрала в неї найдорожче.                                                                                       

Я відступила, даючи можливість тітці побачити Елару. Лідія обережно підійшла до сестри, та витягнула меч з землі. Саме вона має вирішити яка кара очікуватиме на її сестру за вбивство племінника та інших. І я вважала, що це справді буде справедливо. Але Лідія не поспішала витягувати меч. Здається, в неї були зовсім інші плани.                                                                                                                            

- Я не стану тебе вбивати. Це занадто легка участь для тебе, адже ти маєш страждати. - прошепотіла тітка. - Та й на милість не розраховуй. Ми перетворимо тебе на людину, і віднині, ти більше ніколи не потрапиш на землі ельфів.