Глава 15

Після тої битви я себе почувала доволі не погано. Рука вже мене абсолютно не турбувала. Але все ж спогади нікуди не зникали. Здається я на все життя запам'ятаю той хрускіт. Відношення Ліама до мене дуже помінялось, і він став мене більше поважати. Виявляється, для цього варто було йому врятувати життя. Я ж це робила не спеціально, а скоріш діяла під впливом своїх інстинктів. Батько казав, що це лише початок. Коли я більше звикну до своєї магії, то все ще більше зміниться. Поки що було все тихо, і ми могли насолодитись спокоєм. Це були такі рідкісні моменти, які ми починали ще більше цінувати. Але так завжди буває перед чимось. Та не хочеться зараз думати про це. Все ж ми мали невеличкий перепочинок перед продовженням війни. Цікаво, що ж для нас готує Елара? Я ж насолоджувалась часом, проведеним з Кілліаном. Мені справді було приємно бути поруч з ним, адже ще ніхто не робив мене таким щасливим. Він був милим і романтичним, що я інколи думала, чи не ввижається мені це все. Можливо я просто заснула через якесь закляття, або це складний вид магії. Але така була реальність. Якби ще й небезпека не нагадувала про себе кожного дня. Та в умовах війни інакше не буває.                                                                                                                                                                

До того ж наближався свято на честь розділення королівств. Вона святкується кожного року з того самого часу, як Елара стала королевою. Коли ми переможемо, то цей день може стати символом нового об'єднання. А хто знає як складеться надалі, можливо ельфи знову стануть одним великим народом. І ми вирішили, що не покажемо Еларі свого страху. Це величний день, і ми будемо святкувати разом з ними. Тоді вона точно не посміє напасти. Та й перепочинок зайвим не буде. Хоча це й був досить ризикований крок. Я вирішила вдягнути чудову блакитну сукню, що була прикрашена квітами та мала мереживні рукави. Вона була спеціально створена за допомогою магії світлих ельфів, адже вони хотіли показати мою природну красу. Волосся я ж залишила розплетеним, проте вплела туди кілька маленьких лілій, і ніякого макіяжу. Формально, я ще залишаюся принцесою Чорного королівства. Та зараз обираю світло, і хочу це показати. Але водночас я залишаюся вірною своєму народу, тому квіти темного кольору.                                                                                                                                                

Десь за кілька хвилин по тому, Кілліан прийшов по мене. Звичайно, він зробив мені не один комплімент. Та й сам хлопець виглядав не менш вражаюче. Але сьогодні я була дуже напружена, через те, що ми маємо удавати, ніби ніякої війни насправді не існує. Все ж були думки про те, що цього року можна обійтися без святкування, та не можна давати зламати нас. Зібравшись з силами, ми перенеслись до святкової зали. Тут царювала напружена атмосфера, хоча прикрашено все було досить гарно. Ще б, святкувати в умовах війни. Здавалось, кожен був готовий схопитись за меч та почати битву прямо тут. Але древні закони не дозволяли цього. В цей день магія не діяла, адже ми мали зберігати мир. Та все ж, я впевнена, що це необхідно для нас. Я стояла біля однієї з колон та пила квіткове вино. Напиватись в мене в планах не було, але хотілось розслабитись. Це було як ніколи не обхідно.                                                                                                                                                           

- Насолоджуєшся вечором? - поряд стала Елара.                                                                                         

Великих зусиль мені коштувало, аби я не потягнулась до зброї, якої в мене з собою не було. Вона вміла підкрадатися непомітно. Але цього разу від неї не варто очікувати нападу, адже тут діяла якась особлива та древня магія. Маю визнати, що королева виглядала дуже гарно у своїй темно-синій сукні, що вигідно підкреслювала її очі. От тільки я знаю справжню сутність цієї жінки.                                         

- До цього часу — так. - відповіла я, роблячи ще ковток. - А тепер щось не дуже, адже з'явився не дуже приємний співрозмовник.                                                                                                                                  

- Гарно ж ти поводишся з рідною матір'ю. А я ж тебе народжувала. Тепер бачу, як батько тебе виховував. - вона посміхнулась. - А всього цього могло й не бути. Якби ти просто вирішила бути на моєму боці. Ми б змогли зробити все разом, а потім я б передала тобі трон. Проте ти вирішила цього не робити.                                                                                                                                                       

- Так, та я не хочу, аби ти стала єдиним та повноправним правителем. Ельфи й так живуть в страху, що завтра ж помруть. Вони щодня хвилюються за власне життя. А королева ж мала б їх захищати. Ти зовсім не гідна того, аби мати це звання. - я повернулась до неї. - Та тепер вони готові боротися проти тебе, виборювати собі найкраще майбутнє. І знаєш, цим вони відрізняються від твоїх прибічників. Вони зробили вибір самостійно. І пішли за мною. От тільки ти цього ніяк не зрозумієш. Для тебе важлива лише власна велич. - я вже розвернулась йти. - А тепер вибач. Мені не приємний вечір у твоїй компанії.                                                                    

І звідки в мене взялась така сміливість? Я просто пішла, залишивши королеву одну. Я справді ненавиділа її всім серцем. Навіть якби вона вирішила виправитися, сумніваюся, що змогла б її колись пробачити. Та цього і так не станеться...