Глава 14

Після поїздки в місто, мені стало набагато легше. Прокинулися сили йти далі заради всього народу та в пам'ять про тих, кого ми втратили на цій війні. Кілліан нагадав мені, що занадто багато поставлено на кон. І це надає мені нових сил. Я готова боротися далі. Тому, на черговому засіданні ради я була більш ніж активна. Мені справді хотілося вже почати діяти, хоча поспішати в цій справі не можна. Навіть Ліам мене слухав, що було для мене в новинку. Та після моєї битви з Елоді, він якось по-новому дивився на мене. Напевно, не очікував, що принцеса прийме виклик і переможе. Тим паче на очах королеви. Невже він справді почав до мене нормально ставитися? Все було ніби добре, поки надворі щось не прогриміло. В умовах нинішньої війни вже кожен був готовий до чогось. І це вже в який раз відбувалося. Напевно, в нас почала з'являтися певна традиція. Тому, схопивши свій меч, я кинулась до місця шуму. Я зрозуміла, що це зачаровані брили каміння влучають по замку, однак він відновлювався прямо на очах. Через магію, він кожного разу відбудовувався самостійно. Палац світлих ельфів не був таких же древнім, як в темному королівстві. Проте, магія тут теж була доволі сильною. Все ж є свої певні плюси. Вибігши на вулицю, я побачила, що вже точилася битва між воїнами і якимись... Ну, от як їх назвати? У фільмах це називали "зомбі". Але тут точно є якийсь інший термін.                                      

- Повсталі воїни. - прошепотів Марек. - Не може бути такого.                                                                     

Так навіть краще, гарніше звучить, хоча від того абсолютно нічого не змінилося. Та все ж, вони були ворогами. І я навіть здогадувалась хто їх підняв. Лише рубін був здатен на таку сильну магію. Та Елари все ж не було видно. І відчуття мені підказувало, що її тут немає. Вона ніколи не показується в боях, віддаючи перевагу тому, аби за неї все зробили піддані. Я б могла думати, що це через те, що вона не хоче мене вбивати самостійно. Але тут зовсім інша ситуація. Та, не довго думаючи, я перша ж кинулась в бій. Справжня принцеса має бути зі своїм народом, особливо в часи війни. І вкотре я подякувала за свою підготовку. Не даремно мене так муштрували. Не раз вже вона рятувала мені життя. Та ці повсталі були доволі сильними, При житті вони були ельфами, і деякі особливості в них залишилися. І це виявилось не так легко, як могла здатися на перший погляд. Вдарявши мечем направо і наліво, я вже мало розбиралась скільки воїнів мені вдалося перемогти. Їх ще лишалося досить багато, тому не час розслаблятися.                                                                                                  

Краєм ока я побачила, що Ліам впав, і над ним заніс меч воїн. Не довго думаючи, я метнулась до нього і відбила удар. Мною керували лише інстинкти. І я так би вчинила заради будь-якого іншого ельфа. Та цей повсталий був сильніший, і з легкістю відбивав мої удари. Певно був воїном при житті, можливо навіть вартовим. І в якийсь момент, я відчула хруст, а потім нестерпний біль в руці, від якої хотілось закричати. Пекельний вогонь пронизав усе плече. Та це мене неабияк розізлило. Я не пам'ятаю як, проте мені вдалося перемогти його. Певно, за мене діяв стан афекту. Я побачила, що вже не лишилось повсталих перед тим, як втратити свідомість. Що ж, молодець Терезо, ти дуже корисна в бою. Отямилась я вже в якомусь приміщенні, де наді мною схилились кілька ельфів. Кілліан обережно допоміг мені сісти. Нестерпний біль в руці нагадала про себе.                                                                     

- В тебе перелом. При чому досить серйозний. Як ти ще продовжувала битися з ним — невідомо. - констатував хлопець. - І, кістки вже зростаються не правильно. Боюсь, потрібно заново ламати, аби плече встало на місце.                                                                                                                                   

- То зробіть все, що треба. - крізь зуби сказала я. - Я потерплю. Все ж, я смілива принцеса. - це змусило інших посміхнутися.                                                                                                                           

Кілліан кивнув Ліаму, і всі крім нього вийшли. А я не розуміла, що зараз відбуватиметься. Чоловік обережно почав оглядати руку. Певно саме він буде проводити цю процедуру. Не те, що я була сильно проти, але важкувато усвідомлювати, що біль знову повернеться.                                                            

- Не дивуйся, я колись жив серед людей, і довгий час працював там лікарем. А ще, час від часу, я допомагаю ельфам. Тому зараз саме я займуся твоєю рукою. Впевнений, все буде в порядку. - він почав сильніше тиснути на руку, але я втрималась від крику. - До речі, хотів сказати дякую. Ти врятувала мені життя. Навіть ні на секунду не задумалася. Але ж ти могла померти... Життя принцеси важливіше за мене.                                                                                                                                       

- Я готова померти, захищаючи свій народ. - слова давались мені важко. - Я діяла інстинктивно.          

Та не встигла я сказати ще, як він різко надавив на мою руку, і знову щось хруснуло. Від болю в мене просто потемніло в очах. Цього разу крик вже не вдалося стримати, і він ехом рознісся по коридорах. Але це було на благо.                                                                                                                                      

- Ти справжня принцеса, Терезо. Тепер я це розумію. І тепер я перед тобою в боргу. - Ліам посміхнувся. - А тепер тобі треба відпочити. Таке віднімає досить багато сил.                                                                  

Повторювати мені не треба було, адже чорнота вже поглинула мене. Останнє, що я почула — це його заспокійливий голос. Зараз я була в безпеці, тому ненадовго можна було розслабитися та забутися сном...