Глава 13

Все ж вбивство "Елоді" на мене справило враження. Хоч вона і не була справжньою, та все ж це була частина її. Перші ночі я прокидалася від власного крику. Мені часто снилося, що я програла в той день, і вона вбиває мене. А потім жахлива посмішка.Елари. Та все ж це було лише сном. Я переживала це доволі важко, але вже не так. Усі ці смерті з часом просто загартували мене. Цікаво, чи настане час, коли я повністю звикну до такого? Адже, коли ми переможемо у війні, я стану королевою. А в житті може трапитися й таке. Ми не знаємо як довго будуть продовжуватися спокійні часи, тому потрібно готуватися до усього. Весь цей час я сиділа у своїй кімнаті, лише виходячи на військові наради. Там я була не такою активною, погоджуючись з усім. Мій стан був зрозумілий інший, тому ніхто не чіпав мене. Ну майже ніхто. Тому не дивно, що на третій день, до мене прийшов Кілліан з чітким наміром підняти настрій.                                                                                                                                                                

- Збирайся. - сказав він без жодних церемоній. - Ми йдемо прогуляємось. І я не хочу чути ніяких твоїх пояснень чи виправдань.                                                                                                                                

- Зараз не найкращий час... - почала я. - Я просто хочу побути на самоті.                                                

- Я з усіма поговорив, тому твоя присутність на сьогоднішній нараді не обов'язкова. Тим паче вони навіть самі не проти. Нам потрібна колишня Тереза, адже саме ти поведеш нас далі. - посміхнувся Кілліан. - Чекатиму тебе за п'ятнадцять хвилин.                                                                     

Вдягнувши джинси, сорочку та прості кеди, я заплела волосся у хвіст. Я ж сподіваюсь, що ми йдемо кудись у звичайне місце. З одного боку я розуміла, що мені справді потрібно це, але мій сум був сильнішим за мене. Я не могла опиратися йому, даючи можливість захопити владу. Проте Кілліан мав рацію, потрібно повертатися до тої Терези, що здатна боротися. І він мені може допомогти в цьому. Вже за десять хвилин я вийшла з палацу, а Кіллан чекав мене біля входу. Який же він гарний навіть у простому одязі. Дивно, я ще можу думати про такі прості речі.                                                                   

- Куди ми йдемо? - спитала я.                                                                                                                        

Та хлопець лише посміхнувся, і потягнув мене далі. З недавніх пір я не дуже любила сюрпризи, але цього сказати йому не могла. Все ж він старався та щось вигадував. Тому я просто вирішила зачекати. Ми пройшли через портал в дереві, і опинились... В моєму рідному містечку. Тут я виросла разом з Елоді, тут я познайомилась з Кілліаном та Ріанон, і тут я знайшла брата. Саме тут почалася наша історія, і сюди я завжди подумки поверталися. Це місце мого спокою.                                                      

- Я подумав, що тобі треба трошки відпочити. І побути вдома. До того ж ти точно сумувала за цим всім. - сказав він. - Сподобався тобі мій сюрприз?                                                                                                  

- Дуже. - прошепотіла я. - Дякую. Я стільки разів про це думала, однак жодного разу не наважилася. А ти зміг.                                                                                                                                                                

Я потягнулась та поцілувала його. Це було найменшим, що я могла б зробити для нього. Все ж Кілліан постарався справді підняти мені настрій. Ми відвідали мій колишній будинок. Стільки часу я провела тут, читаючи фентезі та мріючи про пригоди. Все було так само як ми лишили, навіть книги на звичному місці. Тут точно не обійшлося без магії. І приємно було повернутись сюди хоч на мить. Згідно з легендою, яку ми продумали — батьку запропонували хорошу роботу в іншому штаті, і ми переїхали туди. Проте, будинок все ще чекав, коли його господарі повернуться. Однак я дуже сумнівалася, чи це колись станеться. Скоріш за все він так і залишиться самотнім, доки якийсь ельф не вирішить пожити серед людей.                                                                                                                        

Ми зайшли й до матері Елоді. Ця жінка була поруч усе моє дитинство. Колись я навіть називала її мамою, а вона була й не проти. За допомогою якоїсь магії, ми були невидимі для неї. Я бачила, що вона все ще горювала за донькою. Звичайно, адже Елоді була для неї всім життя. Таку людина в будь-якому випадку просто не можливо забути. Проте, її життя трохи налагодилось. Судячи з усього, вона вийшла заміж за головного лікаря, який, здавалося б, все життя працював тут. Ми давно знали, що він має почуття до неї, проте жінка не звертала на те уваги. А ще, тут тепер жив Картер, син містера Бейкера. Його дружина померла ще при народженні сина. Та тепер у хлопчика з'явилась мати. І Елоді б сподобалася її нова сім'я. Вона стала б щасливою разом з ними, проте не судилося...             

Все було добре тут. І люди навіть не підозрювали, що десь там точиться війна. І у випадку нашого програшу, мирне життя для них закінчиться назавжди. Кожен був зайнятий своїми власними справами та проблеми, не турбуючись про завтрашній день. Війна була подіями з книжок та далеких країн, але все більш реальне, ніж здається. Тому, я не маю цього допустити.