Глава 12

Рівно у дванадцятій я вже була на місці. Все ж не гарно запізнюватися на бій. Тим паче це можуть порахувати як мою поразку, а значить можна діяти. Тому такого я точно допустити не могла. З однієї сторони, я ще не була готова до того, що мені доведеться вбити Елоді. Проте, це була не вона, нехай і зовнішність така сама. Та мати спеціально вирішила зробити так, аби я завагалась. І це коштуватиме мені життя. Однак щось таки в мені викликало певне хвилювання. Я розуміла, що Елара точно щось вигадала, і дівчина навчена якимось прийомам. Але найголовніше те, що вона сумнівалася в мені. І це стане для них фатальною помилкою. Вона знала колишню Терезу. Згідно з давнім звичаєм, навколо зібрався народ обох сторін, очікуючи шоу. І я бачила, що більшість вірить в мою перемогу. Навіть ті, хто був змушений підтримувати Елару, не в захваті від свого положення. А Лідія не прийшла сюди. Напевно вона досі не розуміла, чи могла б я вбити Деміана.В неї вже явно були якісь сумніви. Проте так навіть краще, адже тут є багато глядачів, що лише більше бентежили мене. І сьогодні вони побачать смерть, та не мою. Я стояла всередині спеціально намальованого кола, який був оточений силовим полем. Це для того, аби ми нікого не поранили. Кілліан розповідав, що раніше бували такі випадки. Все, що я взяла з собою, це просто меч і більше нічого. Броня сьогодні не допоможе. За кілька хвилин переді мною з'явилась Елоді. Вона була вдягнена просто, і тримала у руках лише меч. Це не вона, я маю про це пам'ятати.                                                                                                                

- Ну що, Терезо, готова зустріти Смерть сьогодні? - посміхнулась вона. - Повір, вона тобі не сподобається, адже в ній мало чого приємного.                                                                                           

- Так, але твою. Вдруге це буде пережити набагато простіше, ніж тоді. - відповіла я. - Зі справжньою  Елоді я вже давно попрощалась. Лишилось вирішити цю незначну проблему.                                         

Краєм ока я бачила, що з моєї сторони стояв Кілліан, батько, Ріанон, Ліам, Марек та Роман. Вони всі мене підтримували. Як і король з королевою. Вони всі надавали мені сил для перемоги, адже я не маю їх підвести. А з тої сторони я бачила матір. Елара уважно спостерігала за мною. Звичайно вона очікувала, що я не зможу цього зробити, і це стане моїм крахом. Але королева не отримає такого задоволення.                                                                                                                                                   

- Краще почнемо. Ці всі розмови тут точно ні до чого. - сказала Елоді, напавши на мене.                       

Вона завдавала удари, при чому доволі професійно. Цікаво, це теж якийсь вид магії, чи може її просто навчили. Як давно Елара зробила це? Але завдяки підготовці, я могла не тільки відбивати їх, а й переходити у напад. Все ж я була вдячна за те, що ми стільки уваги приділяли саме цьому. Я не знаю, скільки часу все це тривало. Та ми наносили удари, ніби наперед знаючи, що буде робити інша. Це було якось дивно, і я просто не знала, що мені робити далі. Якщо ж я так гублюся, то що буде зі мною, коли я буду протистояти Еларі? Таке собі тренування перед цим.                                                               

- Ти знаєш, - прошипіла "Елоді". - З тобою завжди було дуже вигідно дружити та використовувати. Ти така добра та наївна, вірила, що ми справді найкращі подруги. А мене це все дратувала. Тебе обожнювали всі, а я ненавиділа. І тобі тепер жити з цим, хоча й недовго. Перед смертю час вже дізнатися правду.                                                                                                                                           

Це все несправжнє, повторювала собі я. Елоді мертва, і переді мною лише примара чи тінь. Копія, що зовсім не мала душі. І говорила вона все це лише для того, аби зробити мені боляче та вивести з рівноваги. Ми справді були подругами, і я знаю це. Елоді вже немає серед нас. І заради її пам'яті, я маю це зробити. Виконавши обманний маневр, я крутнулась так, що меч Елоді випав з її рук, а мій проштрикнув її груди. Навіть крові не було. Ще один доказ, що вона не справжня. Лише її тіло, та більше нічого. Дівчина здивовано дивилася на зброю, а потім перевела порожній погляд на мене. Абсолютно нічого в них не було.                                                                                                                    

- Так, дізнаюсь. Та перед твоєю смертю. - сказала я. - Ти не Елоді, а лише жалюгідна пародія. Не варто було кидати виклик тому, хто сильніший за тебе...                                                                                          

Витягнувши меч, я відштовхнула дівчину, та пішла з поля бою до друзів, що вже чекали на мене. Я навіть не поглянула на Елару, однак знала, що вона була неабияк здивована. Таке відчуття, що ніхто до останнього не вірив, що я зможу зробити це. Але тяжкі часи вимагають важких рішень та швидких дій...