Глава 10

На ранок я прокинулась в обіймах Кілліана. Неймовірна ніч назавжди залишиться в моїй пам'яті, і мені хотілося б якомога довше її проживати. І на мить можна було забути, що зараз у світі йде війна. Та я пам'ятаю заради чого ми це робимо. Заради майбутнього, заради пам'яті моїх подруг — Елоді та Сем. І заради мого брата, якого вбила моя ж мати. Заради Деміана. Нехай може і не для нас, але для майбутнього свого народу я маю постаратися. Хоча шанси й мізерні, та все ж вони є. І ми маємо зробити все, що в наших силах. Тому, поцілувавши його, ми прийнялись вдягатися. Рідіан чекає нас на зборах за годину, а ми ще навіть не снідали. З того часу як я поселилася в палаці світлих ельфів, моє життя мало свій певний ритм. І хоч не завжди дуже хотілося цього робити, але все ж я була змушена. Спустившись до обідньої зали, стіл вже був накритий. Нашвидку поївши, ми поспішили до Військового кабінету, де нас вже чекали. Все ж я маю певні обов'язки. Я змушена була очолити це повстання, і на мені велика відповідальність. Тут вже зібралась Маріелла, Рідіан, Роман, батько, Марек та ще якийсь незнайомий мені чоловік. Він був доволі високим, зі світлим волоссям та сірими очима. І дивився на мене з якоюсь ненавистю. Ну що ж, я звикла. Врешті коли я дізналася, що принцеса Чорного королівства, то до мене всі ставилися з певною підозрою.                                                                           

- Терезо, це Ліам, голова королівської варти світлих ельфів. Він буде допомагати розробляти стратегію. - представив король. - Приєднуйтесь. Ми якраз обговорювали план нападу на Елару. Думаю, вам корисно буде це дізнатися.                                                                                                                             

- Це ж самогубство. - здивувалась я. - Ви серйозно? І до речі, з яких пір світлі ельфи нападають першими? Мені завжди здавалося, що ви дотримуєтеся нейтралітету. Хоча зараз точно не той випадок, та все ж ви не такі, як моя мати.                                                                                                                     

- Це війна. Пріоритети змінюються, і ми вчиняємо так, як цього потребує час. - сказав Ліам, гримнувши по столу. - Ми маємо нападати. Це найкращий варіант розвитку подій. І я не стану слухати якесь дівчисько, що зовсім немає досвіду ведення війни.                                                                                      

- Ти певно не знаєш, хто вона, раз смієш так говорити... - сказав Роман.                                                 

- Знаю, принцеса Чорного королівства. Тереза, єдина дитина Елари. Надія та гордість свого народу. - відрізав він. - Але чому ми маємо довіряти їй? Може вона справжня донька своєї матері? Звідки ви знаєте, що насправді приховується за цим бажанням врятувати свій народ? А раптом все зовсім не так, як ми це бачимо?                                                                                                                                                

- Тереза не раз доводила нам свою вірність. Кращої, сміливішої та відданішої принцеси наш світ ще не знав. Вона готова життя віддати за мир. - сказав Марек, ставши між мною та чоловіком. - Я особисто бачив, як вона протистояла Королеві. Частина Варти принесла клятву вірності принцесі. І якщо ти хоч слова скажеш проти неї — пошкодуєш. А ти, Ліаме, як ніхто знаєш, що означає клятва Варти. І на що я готовий піти.                                                                                                                                                        

Я бачила, що між ними спалахують іскри. Ще хвилина — і вони затіють бійку. З одного боку мені було приємно, що Марек вирішив заступитися за мене. Все ж він справді був вірним мені, і я вкотре зраділа, що Варта вирішила обрати саме нашу сторону. Вони стали хорошою підтримкою для мене. Тому, я вирішила це припинити. Не хотілося починати все зі сварки.                                                                       

- Так, спокійно. Мареку, мене не потрібно зараз захищати, хоча я це дуже ціную. - сказала я. - Ліам має повне право не довіряти мені. Хоч ми й не обираємо ким народитись, та це буде завжди переслідувати мене. На це знадобиться час. Тому я поважаю твою думку, і постараюся впевнити у зворотному.            

Я повернулась до столу. Всі уважно дивилися. І хоч недовіра й не пропала з очей Ліама, та все ж він не проти був вислухати мою думку. Вже досить не погано.                                                                                

- Але нападати справді буде не розумно. Вона набагато сильніша за нас. В мене є ідея, як все зробити, проте не впевнена, що вийде. - сказала я. - В Елари рубін, ми не знаємо, на що вона здатна. Тому, ми маємо бути обережні, адже...                                                                                                                          

Договорити я не встигла, адже щось прогриміло на вулиці. За цей час я вже занадто добре вивчила цей звук. Він став для мене синонімом нового дня. А ще мелодією смерті. Схопивши меч, я вибігла на вулицю. Нам не треба нападати, за нас це зробили раніше. І тепер нам потрібно захищати себе та свій народ...