Глава 9

Я лежала на ліжку в кімнаті, що мені виділили. Але спати зовсім не хотілося. Я все думала. Насправді в мене досить мало часу залишалося на себе, тому такі моменти були дуже цінними. В умовах війни не звертаєш уваги на такі прості речі, як турбота та кохання. Ми думаємо зовсім про інші речі, адже просто не знаєш, що на нас очікуватиме завтра. Королева тепер має рубін, і її напад став питанням часу. Варто було б насолоджуватися рідкими моментами щастя та спокою. І мені й справді дуже пощастило з Кілліаном. Він такий добрий, милий. Неймовірний хлопець, що завжди турбується про мене. І справді відчуває щось до мене. А я... Я не завжди цінувала його. І навіть не казала про те, як він для мене важливий. Та банальне "дякую" Кілліан не почув жодного разу. Він пожертвував усім заради мене. Але завтра може все змінитись, одного з нас може не стати. Занадто пізно буде шкодувати. Тому, треба діяти зараз.                                                                                                                

Нашвидку вдягнувшись, я вийшла та попрямувала до кімнати Кілліана. На щастя, вона була недалеко. Та й в мене з пам'яттю завжди було добре, особливо після того, як я почала вчитися своїй силі ельфа. За мить я була біля нього. Постукавши, я стала чекати. А хвилювання з новою силою підіймалося в мене. Чи справді я наважуся зробити це? Хлопець відкрив мені, і навіть і не намагався приховати своє здивування. Невже це було так неочікувано? Я собі уявляю, адже я не з тих, хто часто вчиняє саме так, як відчуває. Принаймні зараз.                                                                                                                           

- Привіт. Ти прийшла до мене. - сказав він. - Не те щоб я не радий тобі, але...                                         

- Не знаєш де тут знайти тут випити? - перебила його я. - Бо щось настрою немає, і хочеться справді розслабитися. Особливо в наш час.                                                                                                               

- В мене є тут пляшка весняного вина, якщо хочеш. Воно не надто міцне, але розслабити може. Принаймні на мене завжди діє. - він відкрив ширше двері. - Заходь.                                                       

А в нього було досить затишно. Хоча, кімната виглядала занадто простою як для принца. Чи може у світлих ельфів так заведено? Я не знаю, адже та, що виділили мені, була необжитою. Та складалося відчуття, ніби хлопець дуже мало часу проводив тут. Ну що ж, не можу його судити, адже він майже весь вільний час проводив з нами, готуючись до війни. Кілліан же розлив вино по двом келихам та протягнув один мені. Воно мало теплий персиковий колір. А на смак... Просто неймовірне. Навіть не знаю з чим його порівняти. Якщо уявити стиглі екзотичні фрукти, але навіть ще краще.                         

- Так навіщо ти прийшла? - спитав він. - І не розказуй мені про те, що ти просто випити захотіла. Мені вже не сімнадцять років. Я давно перестав вірити у це. Тому краще одразу все вирішити.                      

- Хотіла просто побути з тобою. - сказала я. - Ми не знаємо, що з нами станеться завтра. Тому, треба вчитись цінувати кожен момент.                                                                                                                    

Я підійшла до нього, поставивши келих, та поцілувала. Не знаю, що на мене найшло, та зараз я абсолютно ні про що більше не могла думати. Зараз мені дуже хотілось забутись хоч на мить, та бути з ним. І це було так дивно. Раніше я не розуміла персонажів книжок, що вирішили провести час вдвох, коли навколо постійно ходить небезпека. Але це виявилося доброю розрядкою. Він сів на ліжко, та притягнув мене у свої обійми, не розриваючи поцілунку. Я розуміла, що мені цього мало. Я хочу йти далі. Це так не схоже на мене, але я вже давно не та Тереза, що мріяла закінчити школу та вступити до коледжу. Я цілувала його, починаючи повільно розстібати сорочку Кілліана. Спеціально тягнучи час, я почала цілувати його шию, від чого хлопець просто танув. Ця ніч буде лише наша. Нехай завтра ми будемо знову думати про те, як нам вижити. Я хотіла його, і це бажання просто спалювало мене. Хоч і зараз війна, та в нас є цей момент. І я збиралася насолодитися ним на повну.                                      

- Я кохаю тебе. - прошепотів він.                                                                                                                  

І хоч мені ще рано було говорити йому про це, адже я сама не знала, які відчуття в мене викликає цей хлопець. Кілліан мені подобався, та й це справді може призвести до чогось більшого. Проте зараз не час. Але йому було досить і того, що я поряд...