Глава 7

Той похід до моєї матері щось змінив в мені. Ніби всередині щось перевернулося. Тепер я вже була готова до будь-чого, дати будь-яку відсіч їй. Я справді відчула, що значить бути на війні. І це зробило мене якоюсь мірою справді черствою. Мій мозок кожен крок розписував так, як краще буде для нашої перемоги. Я розумію, що тоді повела саме так, як би це зробила вона. Але інакше й бути не могло. Якщо я хочу отримати перемогу в цій війні, то маю переступити через себе. Такі наші нові реалії. Я змінилася. Хоча зараз сумувала за тією Терезою, що ходила до старшої школи, не маючи абсолютно ніяких планів навіть на наступний день. Зараз в нас їх теж нема, але настрій життя змінився. А разом з цим змінився й настрій воїнів. Тепер усі відчували, що ми справді можемо перемогти. Це стало якимось переломним моментом, коли в нас з'явилася справжня віра. І я не маю їх підвести. От тільки нас все ще недостатньо багато. Та і йти проти своїх же мало хто хотів йти. Ця війна розділила народ, що колись був досить дружним. От якби світлі ельфи були на нашій стороні, можливо, ми б обійшлися без кровопролиття. Та вже маємо, що маємо. Доведеться якось впоратися з тим, що є. Я й сама не горіла бажанням вбивати, але якщо не буде іншого виходу...                                                                       

Я, нарешті, знайшла спільну мову зі своєю силою. І це було не простим завданням. Викликати її, та керувати нею стало набагато легше. Але все ще інколи виникали певні проблеми. Та вони легко вирішувалися. Тому, я могла більше сконцентруватись на своїй військовій підготовці, адже одного разу мені доведеться вийти сам на сам з власною матір'ю. А в неї ж вона в рази краща. І тоді мені допоможе перемогти лише удача. Або потрібно буде обов'язково щось вигадати. Але поки потрібно тренуватися. З цим мені успішно допомагав Марек, і мені навіть інколи вдавалось його перемагати. А може він мені просто піддавався. Хоча, це навряд чи. Майбутня королева має стійко приймати поразки. Але це ж воїн, що не один десяток років був у особистій варті королеви. Значить таки піддавався. Ну добре, нехай буде так. Для мене досі було дивним, що одного дня я займу трон і керуватиму країною. Це все так відповідально. Та чи зможу я впоратись? Я не знаю багатьох нюансів, і поряд будуть ті, хто зможуть мені допомогти, але в більшості випадків я змушена буду впоратися самостійна. Велика відповідальність.                                                                                                                                                

Якраз був обід, коли до нас прибіг один з вартових. Ні, ну скільки можна. Не кордон, а місце зустрічі якесь. І судячи з його вигляду, це знову хтось не проханий. Чергова битва чи що? Але не думаю, що це Елара вирішила прийти. Все ж вона ще не підготувалася.                                                                      

- Там... - він захекався. - Там Король світлих ельфів прибув. І він хоче поговорити з Терезою. Терміново.                                                                                                                                                          

Відклавши все, я поспішила туди. За мною слідували Кілліан, Ріанон, Марек, батько та Роман. Коли це вони стали моєю персональною охороною? Кожен з нас очікував нападу, тому ми й не пересувалися поодинці. Але це був лише Рідіан, король світлих ельфів, і більше нікого. Він уважно дивився на мене з якимось сумом.                                                                                                                                                  

- Терезо. - видихнув він.                                                                                                                                   

В цьому чоловікові важко було впізнати того величного Короля. Він був таким сумним і втомленим, ніби провів у дорозі кілька тижнів. А ми ж знаємо, що це не так. Це може означати — сталося щось дуже серйозне. І в моїй голові почали зароджуватися найгірші підозри. Аби вони лише не справдилися. Можливо я себе просто накрутила.                                                                                                                

- Батьку, що сталося? - спитав Кілліан.                                                                                                         

- Елара. Ви мали рацію. - почав він. - Вона вкрала рубін.