Глава 7

Той похід до моєї матері щось глибоко змінив у мені. Ніби всередині щось невидиме перевернулося, наче замок, що довго тримав мої почуття й страхи, несподівано відчинився, випускаючи на волю те, що довго накопичувалося. Я відчула, що тепер готова до будь-чого — дати будь-яку відсіч, постояти за себе, не поступатися, не відступати. Справді, війна вчить жорстокості, а я нарешті відчула на собі її справжнє обличчя. Вона змінила мене.

Усередині мозок моєю власною мовою креслив плани: кожен мій крок, кожне рішення мало бути прораховане, як шахова партія, де від ходів залежить життя й смерть. Я розуміла, що поводжуся саме так, як би це зробила вона — моя мати, королева. Безжально, холодно, без жалю. Інакше просто не можна, якщо ти хочеш перемогти в такій війні. Мені доводиться переступати через себе, через те, ким була колись, через мрії про просте, тихе життя. Але це було б наївно — залишатися слабкою у світі, де панує жорстокість.

Це — наші нові реалії. І я змінилася. Хоча зараз, у тиші ночі, я сумувала за тією дівчиною, що ходила до старшої школи, не замислюючись навіть про завтра. Вона жила простою, легковажною радістю, і не знала, що таке війна. Тепер у нас нема права на легкість. І хоча плани на майбутнє в нас теж відсутні, настрій змінився. Життя стало суворим і безкомпромісним.

Разом із цим змінився й настрій у всіх моїх воїнів. Вони почали відчувати, що ми справді можемо перемогти. Це був переломний момент, коли зародилася справжня віра. Віра в те, що навіть найтемніші ночі закінчаться сходом сонця. Я не мала права підвести їх — тих, хто повірив у мене, у нас.

Але, на жаль, нас все ще було надто мало. І йти проти власних — це те, що мало хто хотів робити. Війна розділила наш народ, що колись був міцним і дружнім. Якщо б світлі ельфи стали на наш бік, можливо, цього кровопролиття не було б зовсім. Та час не повернути. Тепер треба впоратися з тим, що маємо. Особисто я не горіла бажанням вбивати, але якщо не буде іншого виходу — змушена буду.

Врешті-решт, я нарешті знайшла спільну мову зі своєю силою. Це було нелегке завдання. Відкривати в собі темні джерела, викликати їх і контролювати — ще донедавна здавалось неможливим. Але з кожним днем ставало легше, і я вчилася бути господарем цієї могутності, що тепер жила в мені. Проблеми все ще траплялися, але я навчилася швидко їх вирішувати. Це дозволило мені зосередитися на підготовці до бою.

Адже одного дня мені доведеться вийти на поєдинок із власною матір’ю. Вона сильніша за мене у багато разів, і тоді мені допоможе лише удача. Або щось хитре, щось, що доведеться вигадати в останню хвилину. Тому зараз — час тренувань і самовдосконалення. У цьому мені допомагав Марек. Наші поєдинки ставали все гострішими. І хоч він — воїн, що десятки років служив особистою охороною королеви, мені іноді вдавалося його перемагати. Хоча, можливо, він просто давав мені це зробити. Але в моєму серці не було ілюзій: сильний він, і я лише вчуся.

Майбутня королева має вміти стійко приймати поразки, але й не боятися кидати виклик. Це теж частина навчання — розуміти, що боротьба триває, і перемогти можна лише той, хто не здається.

Іноді я дивилася на себе і не могла повірити, що одного дня сяду на трон і керуватиму країною. Відповідальність давила. Я не знала багатьох тонкощів, була ще занадто молода і, можливо, надто емоційна. Але поряд були ті, хто допоможе — мудрі радники, воїни, друзі. Втім, в основному я змушена буду приймати рішення сама. І це страшно. Велика відповідальність, яку поки що я ледь усвідомлювала.

Саме в той день, коли ми зібралися на обід, сталося щось несподіване. До нас прибіг один з вартових — стомлений, роздратований і схвильований одночасно. І це вже було звично: не кордон, а суцільна боротьба за виживання. Судячи з його вигляду, знову прийшла якась небезпека, чергова битва, що вже могла розпочатися у будь-яку хвилину. Але ж ні, не Елара, думаю я, вона ще не готова.

- Там... — захекався він, намагаючись зібрати думки. — Там прибув Король світлих ельфів. І він хоче поговорити з Терезою. Терміново.

Ці слова прозвучали, наче грім серед ясного неба. Я миттєво покинула всі справи і поспішила слідом за ним. За мною крокували Кілліан, Ріанон, Марек, батько і Роман — наша нова охорона. Здається, тепер вони всі вважають себе моїми захисниками. І це не дивно — загроза навколо росла з кожним днем. Ми всі чекали, що от-от розпочнеться наступний виток війни.

Та коли ми зустрілися із королем світлих ельфів — Рідіаном — я ледь впізнала його. Чоловік, який завжди був величним і впевненим, тепер здавався втомленим і пригніченим. У його очах читався глибокий сум, ніби він провів у дорозі не дні, а тижні, хоча всі ми знали, що це не так.

Це означало лише одне — щось сталося дуже серйозне. Найгірші підозри почали в’їдатися в мою свідомість, викликаючи холод у грудях. Можливо, це лише мої страхи, але на серці було неспокійно.

- Батьку, що сталося? — спитав Кілліан, підозріло глянувши на мене.

Король глибоко вдихнув, ніби збираючись з силами. Сталось щось справді жахливе, раз вони прибули до нас. А я вже почала здогадуватись.

- Елара. Ви мали рацію, — його голос був твердий, але втомлений. — Вона вкрала рубін.