Глава 6

Навіть сама погода прощалась сьогодні із Сем. Така сіра та сумна, вона ніби ідеально віддзеркалювала стан кожного з нас. Ми прощалися з вірним воїном та хорошою подругою. Хоча, здається, вона так і не змогла такою стати для мене. Після Елоді я взагалі якось інакше ставлюся до дружби. Та з Сем ми змогли б стати справжніми подругами. Однак нам не вистачило часу. А я стояла та дивилась на поховальне багаття абсолютно без сліз. Можливо, я стала безсердечною. А може, просто всі мої емоції виснажились. Я згадувала її посмішку, як вона раділа кожному дню. Саме це оптимізм тримав нас у найважчі моменти. Але в її серці жила і жага справедливості. Ось чому вона вирішила самостійно знищити свою матір. Проте все вийшло зовсім інакше. Якби то не було, дівчина не заслуговувала такої участі. Ніхто не заслуговує бути вбитою власною матір'ю. Хоча, я можу повторити історію Сем. А вона ж лише хотіла жити у світі, де є свобода вибору. А тепер її немає і ніколи не буде... Як і Леді Алесси. Коли все заспокоїлось, її тіло знайшли біля провалля. Вона померла, та нікому не було шкода. Це участь, на яку заслуговує справжній вбивця. Ми відправили її Еларі, як своєрідний подаруночок. Жінка, що вбила свою власну дитину, не заслуговує на почесті при прощанні. І щось я дуже сумніваюся, що вона отримає таку честь у королеви. Елара ж навіть не знає, що вона прямувала сюди. Ось нехай бачить, що і в її світі не все так ідеально.                                                       

Елара зробила свій хід, тепер мою черга. Саме ця думка прийшла до мене, поки я дивилася на вогнище. Пора нанести візит моїй матері. І вона має його запам'ятати на все життя. Я теж стала жорстокою, але лише стосовно королеви. Нехай бачить, що нас не зламати. І якщо раніше хотіли диверсію, то зараз все буде ще краще. На цей раз я обійшлась без всіх цих миротворчих місій. Ми давно вже забули про слово мир. І тепер кожен виживатиме як може. Взявши з собою Кілліана, Марека та Оуена, який міг телепортуватись, ми вирішили навідатись в Чорний Палац. Місце, що мало б стати моїм домом. Не дочекавшись реакції варти, я відкрила двері за допомогою пориву вітру та просто увійшла в середину. Я ж врешті принцеса, можу собі дозволити. Елара, як завжди велична, сиділа на своєму троні. От тільки тепер для мене ця картина була огидною. Я ненавиділа жінку, що була моєю матір'ю.                                                                                                                                                                

- Терезо... - здивувалась вона. - Якщо чесно, не очікувала такого візиту.                                                    

- Отримала мій маленький подаруночок, мамо? - перервала її я. - Вибач, подарункову коробку не встигла знайти.                                                                                                                                                 

Особливо звертання до королеви промовила з такою іронією, що мені аж самій стало гидко, та потрібно тримати обличчя. Колишня Тереза такого б точно не сказала, та я вже давно не вона. Війна міняє кожного. І якщо хочеш перемогти, то будь-який спосіб хороший. А для нас перемога була просто необхідною.                                                                                                                                                        

- Якщо ти про Алессу... - відмахнулася вона. - Вона сама винна, адже ослухалася мого наказу.             

- Так, про неї. - сказала я. - Вона посягнула на наш табір, і вбила Саманту. І кожного очікуватиме така участь. Навіть тебе. Тому я вже казала це не раз, але повторюсь. Якщо хочеш все закінчити, то май сміливість і зроби це саме, а не через своїх ручних песиків.                                                                        

Мені здалося, чи на мить в її очах щось проскочило? Певно так, бо вони знову стали неймовірно холодними. Невже я колись справді думала, що вона зможе стати для мене справжньою матір'ю? Так, але той час залишився в іншому житті...                                                                                                          

- Коли ти такою стала? - посмішка осяяла її обличчя.                                                                                   

- Ти мене такою зробила. Можеш радіти, твоя донька в чомусь таки стала схожою на тебе. Темна сторона перемагає. - моя ж посмішка була жорстокою. - Це тобі невеличке попередження. Я готова до війни. І тепер ми будемо діяти інакше.                                                                                                       

Кивнувши Оуену, він скористався своєї силою, і ми розтанули в повітрі. От він, смак тріумфу. Однак на душі було важко, адже все ж це руйнувало мене зсередини. Я не звикла бути жорстокою, та часи війни диктували свої правила...