Глава 5

- Добре, ми маємо влаштувати диверсію. Обов'язково щось придумати грандіозне. Наприклад першими напасти. Такого точно від нас ніхто не очікує. - сказав Роман. - Аби Королева знала, що ми не просто невелике повстання, а реальна загроза для неї. Це могло дезорієнтувати її. Вона б почала по-справжньому боятися нас. Хоча Тереза і так представляє для неї загрозу в боротьбі за трон. Мареку, ти як ніхто знаєш Елару. Ти ж був у її особистій варті. Що ми можемо зробити?                                            

- Це треба подумати. Такі рішення не приймаються так швидко. Тим паче треба враховувати те, що нас значно менше, ніж їх. І від цього ми можемо навіть більше постраждати. Але в таких діях є певний сенс. - сказав чоловік. - Для Елари найголовніше — це влада над народом. Якщо ми послабимо її авторитет. Це зможе дати нам певну фору. Та...                                                                                           

Марек не встиг договорити, адже прибіг Натаніель, ельф, що патрулював наш кордон. Він виглядав досить захеканим, ніби щойно пробіг марафон. А от його обличчя було сповненим жахом. І я вже зрозуміла, що на нас очікувало щось жахливе.                                                                                            

- Там, на кордоні. - видихнув він. - Леді Алесса, і вона прийшла не сама. З нею військо. І вони точно не хочуть просто поговорити.                                                                                                                             

Схопивши свій меч, я вибігла з шатра. Це вже стало якоюсь буденністю. Коли живеш у постійній війні з власною матір'ю, якось звикаєш до всього. Але це прийшла не вона, а її найкраща подруга, ще й мати Сем. Я дуже добре пам'ятала цю жінку, і вона справляла не найкраще враження. Алесса — жорстока та просто жахлива. І так думаю не лише я. Решта ж послідували за мною. Іншого я і не очікувала, адже це моя підтримка. І от вже біля кордону ми побачили її. Леді Алесса привела з собою невеличку армію. Вона посміхалась, а мені від цього стало лише тривожно. Але пройшов той час, коли я б могла втекти від такого видовища. Зараз я веду за собою людей, і заради них маю залишатися сильною.                 

- Прекрасний ранок, чи не так, принцесо? Такий сонячний та радісний. Ідеальний, аби закінчити з цим всім. - вона перевела погляд на Сем. - Бачу, моя донька все так само вірна вам. Шкода, що Деміана з нами немає. Я страждала разом з усім нашим народом, коли ми дізналися про його смерть. Він був неймовірним ельфом. Головне — вірним своїм ідеалом.                                                                                

Але це все було сказано з насмішкою. Хотілося вдарити Алессу, аби стерти цей вираз обличчя. Вона лише раділа тому, що мого брата більше немає. І за це я ненавиділа її ще більше.                                

- Терезо, ми нікуди не підемо. І рано чи пізно знайдемо слабке місце у вашій обороні. А я впевнена, вони в тебе є. Ти ж знаєш, що ельфи рідко здаються, коли справа доходить до битви. - вона склала руки. - Або, ви можете вийти та прийняти бій. Це було б більш розумно, адже рано пізно це станеться. А у нас лише буде час підготуватися.                                                                                        

Подивившись на своїх соратників, я зрозуміла. Ми точно не відступимо, бо кожен готовий до бою. І Алесса права, рано чи пізно цей момент настане. І нехай вже зараз, поки ми можемо дати відсіч, поки вони ще не підготовлені. Я так думаю, що Елара навіть не знає, що Алесса тут. Це було абсолютно її ідея, адже вона досить гордовита. Вже уявляю як принесе своїй королеві звістку про те, що мене більше немає. Але вона помиляється. Тому, я першою переступила кордон, а вже за мною й інші. Наші противник, не чекаючи, накинулись на нас. І почався бій. Усюди було видно зброю, вогонь, блискавки та інші здібності. Кожен використовував все, на що здатний. А я подумки подякувала всім, хто вчив мене битися. І хоч мої таланти були далекі від ідеалу, але зараз вони мені дуже знадобилися. Я відбивала атаки, хоча отримала кілька поранень. Та в запалі битви на це навіть не звертаєш увагу. Подумаю про це потім.                                                                                                                                  

Краєм ока я бачила, що Сем підбирається до Алесси. Вона хотіла самостійно знищити свою матір. Але я не впевнена, що в неї це вийде. Вона занадто добра, і якоюсь частиною себе таки любить свою матір. І тому, я вирушила їй на допомогу. Та занадто багато ельфів хотіли мені завадити. Але я була ніби в якомусь стані афекту, не розуміючи, що зі мною відбувається. І коли мені вже вдалося добратися до них, я побачила те, що запам'ятається мені на все життя. Меч леді Алесси проштрикує тіло Сем, і вона повільно падає на землю. Рідна мати вбила свою дитину. Невже вона здатна на таке? Я думала, що після того, як побачила смерть Деміана від Елари не побачу таку ж картину. Але це було якоюсь мірою навіть ще гірше. Та на цей раз я не кричала. Злість повільно почала заволодівати моїм мозком. Я навіть не могла це контролювати. І з останніх сил, я подумки передала Роману, який якраз міг читати та передавати свої думки.                                                                                                                                

"Заберіть звідси всіх наших. Я не знаю як, але ви маєте щось вигадати. І терміново."                        

Роман поспішив виконати мій наказ, а я зовсім втратила контроль над своєю свідомістю. Моя магія от от збиралася знайти вихід та знищити все на своєму шляху. І від цього ставало страшно, та вони мають відплатити за все. Краєм ока я бачила, що мої воїни зникли за бар'єром, що відділяв наш тимчасовий табір, а значить себе можна не стримувати. Вдаривши кулаком об землю, той же час почало утворювати провалля, куди й провалювались вороги. А потім я втратила свідомість...