Глава 4

Всі мої дні стали дуже одноманітними. Я навіть сама собі нагадувала робота. Це було так незвично, адже я виросла у світі людей, в спокійний час. Підготовки до битв, тренування, та постійне планування подальших дій. Десь в глибині душі я хотіла змін або спокійного життя, та в нас таке не можливо. Принаймні, поки ми не переможемо Королеву. Вона заважає жити кожному ельфу і становить загрозу навіть світу людей. А от тоді ми зможемо подумати про те, аби влаштувати собі кілька вихідних. Наприклад я б хотіла таки закінчити якийсь коледж. Ні, в керуванні країною мені це не знадобиться, але то ж найкраща пора. Можна буде розважатися та ні про що не думати. І в мене б зараз так і мало бути. Та інколи є важливіші речі.                                                                                                                   

Нам навіть на хвилину мені не вдавалось розслабитись. Ми постійно очікували нападу з кожного закутка, адже ніколи не знаєш, що тобі принесе новий день. Поки що я не зможу заспокоїтися. Та й злість занадто сильно заволоділа мною, і важко було її стримати. Просто боюсь, що одного разу я не витримаю. І добре, якщо на моєму шляху опиниться хтось з ворогів. А якщо ні? Що, якщо я стану небезпечною для своїх близьких? Чи буду я страшнішою за Чорну Королеву? Навіть думати про це не хочу. Адже я не настільки добре можу контролювати свій дар, і колись він таки може вийти з-під контролю. От сьогодні я тренувала свою магію, коли до мене підійшов Кілліан. І от я якось відчула, що він щось задумав.                                                                                                                                             

- Ну і куди ми йдемо. - сказала я, коли Кілліан кудись тягнув мене. - Ти ж знаєш, що в нас і так мало часу, тому краще не відволікатися на дрібниці.                                                                                              

- Тобі треба трошки розслабитись. А то скоро на всіх почнеш кидатися. Мені інколи здається, що ненависть знищує тебе зсередини. Тому потрібен відпочинок. - сказав хлопець. - А я тобі в цьому допоможу. Так що не сперечайся, а просто йди.                                                                                           

- Але Роман...                                                                                                                                                

- В курсі, і він навпаки тільки за. Тобі треба хоч трошки розслабитись. Він навіть сам і запропонував цю ідею, хоча вона в мене теж була досить давно. Нам потрібен сильний лідер. - Кілліан посміхнувся. - Хочу тобі дещо показати.                                                                                                                                

Ми прийшли на саму звичайну невеличку галявину посеред лісу. Я таких бачила тут сотні, тому чогось нового не зустріла. Але зі мною принц світлих ельфів, від нього можна очікувати що завгодно. Я ж присіла на повалене дерево. І справді я досить давно не відпочивала. Але злість нікуди не зникала. Вона ніби говорила мені, що поки я не помщуся, мені навіть не варто робити це. Та все ж не хотілося засмучувати Кілліана.                                                                                                                                       

- Закрий очі. І простягни до мене руку. - прошепотів він, а я це зробила. - В кожному ельфі є своя внутрішня магія, тому потрібно її просто відчути. І тоді ти побачиш дещо цікаве.                                     

Для мене це виглядало досить дивно, але я постаралася справді це зробити, закривши очі. В середині мене пульсувала магія, і я її відчувала кожного разу. Але цього разу потрібно було спрямувати мою внутрішню магію до Кілліана. І хоч це далося мені не одразу, адже спочатку потрібно було заспокоїтися. Та все ж вийшло. Ніби в якомусь трансі я повільно відкрила очі та побачила неймовірну красу. Уся галявина світилася від маленьких темних та світлих кульок чистої енергії. Темрява та світло поєдналися у цьому химерному танці.                                                                                                        

- Що це таке? - тихо запитала я, аби не порушувати магічний ефект.                                                         

- Це магія у чистому вигляді. Бачиш, ми не дуже то й відрізняємося одне від одного, адже раніше був лише один народ. - посміхнувся він. - Насправді більшість про це забули, проте я пам'ятаю. До того ж тут зараз дуже гарно.                                                                                                                                        

- Просто неймовірно. - посміхнулася я.                                                                                                          

В той момент хай лише на якийсь час мені вдалося забути про всі наші проблеми. Навіть помста вирішила відступити. Я просто насолоджувалася часом разом з Кілліаном, і тими хвилинами спокою, які в нас все ж були. Але все рано чи пізно має закінчитися, та хотілося, аби це момент тривав вічність...