Глава 3

Ми прийняли рішення вирушати якнайшвидше. Королева завжди діяла несподівано — її напади були блискавичними, без попередження. Коли її наступний крок? Ніхто не міг сказати напевно. Хоч я й не знала матір дуже довго, в її думках я ніби читала, наче між нами існує невидимий, потужний зв’язок — не зовсім магічний, а швидше родинний. Таке собі відчуття, що ми розуміємо одна одну без слів.

І хоча це визнавати було боляче, я мусила прийняти: вона моя мати. Колись я багато читала про родини, де кровні зв’язки руйнуються, перетворюючись на ворожнечу. Мене це дивувало — як можна зрадити тих, хто близький по крові? Але життя довело, що рідна кров не завжди об’єднує, іноді навпаки — роз’єднує, перетворює в найсильнішу зброю. Якщо у Елари був шанс знищити мене, вона б не вагалася жодної миті. Бо для неї це — не просто боротьба за владу. Це війна, де немає місця пощаді.

Особливо мене лякала думка про рубін — той могутній артефакт, який могла використовувати лише королева. Він міг не лише дати владу, а й визначити долю всіх королівств. Поки він залишався в безпеці — у нас були шанси. Але як тільки він опиниться в руках моєї матері — наші надії на перемогу миттєво згаснуть.

І от я знову переходжу кордон світлого королівства, відчуваючи дивне поєднання страху і знайомості. Цей світ був для мене колись загадкою, дверима у нове життя. Тоді я й уявити не могла, що скоро моє життя перевернеться докорінно, і що тепер я принесу не добру вістку, а звістку про війну.

Рідіан та Маріель вже чекали на нас у тронній залі. Ми попередили їх про візит заздалегідь, і вони зустріли нас так, як годиться королівській родині — з величністю і стриманістю. Колись я боялася їх — стіни палацу здавалися холодними і ворожими, а їхні погляди — суворими і непроникними. Але тепер я змінилася, я вже не та беззахисна дівчина. Змінилася й вони, хоч і залишилися непохитними, як скеля.

— Терезо, я радий тебе бачити знову, — сказав Король, промовляючи слова з тоном, який водночас ніс у собі тепло і сум. — Ти змінилася, на краще. І твій брат, синку, давно не з’являвся вдома. В твоєму становищі, як принца, це зрозуміло. Але я знаю, чому ти тут. Хотілося б, щоб твій візит був лише дружнім, але реальність інша. І прийми наші співчуття — Деміан не заслуговував такої долі.

Я відразу перервала їх співчуття, що здавалися мені порожніми словами, і перейшла до справи. Та й було дуже боляче згадувати це. А я ж намагалась бути сильною, адже в мене вірить цілий народ.

— Елара намагається викрасти рубін. Наші розвідники вже зафіксували її кілька успішних спроб. Це означає, що ми всі у великій небезпеці, - сказала я. – Потрібно посилити охорону. І я вкотре прошу вас допомогти нам у цій битві. Ви знаєте, що вона не зупиниться, поки не зруйнує мене.

— Це не наша війна, — спокійно відповіла Маріела. — Це ваш конфлікт, ваша боротьба. Ми маємо дотримуватись нейтралітету — це наша священна домовленість, яку Елара не ризикне порушити. Ми зробили все, що могли, і за інформацію вам дякуємо. Але втручатися більше не можемо.

Слова Маріели звучали, як вирок. Я бачила, як Кілліан намагався зупинити себе, але нарешті вибухнув. Ці слова були дуже абсурдними, адже це спільна війна.

— Ви прекрасно розумієте, що Елара не зупиниться. І це може стати загрозою і для вас, - сказав хлопець. – Чому ж ви мовчите? Чому боїтеся? Я бачу страх у ваших очах, і це може коштувати нам усім життя.

Король подивився на сина з сумом. Здається все ж вони розуміли, що це загроза і для них. Проте сподівались, що якимось чином ця війна не торкнеться Світлого королівства.

— От коли війна дійде до наших земель, тоді й поговоримо, - сказав він. – А поки що... нема сенсу.

Кілліан різко розвернувся і пішов геть, а я пішла за ним. Поведінка неприйнятна, якби це був будь-хто інший, але ми зараз у війні, і нам доводиться терпіти більші компроміси. Вони не хочуть визнавати, що їхні землі теж під загрозою, що королівство світлих теж у небезпеці. Задля чого ми тут? Для чого витрачати час? Попередити про викрадення рубіну? Можливо, це варто було зробити іншим способом.

На виході мене зупинив батько. Він міцно притягнув мене до себе, і я відчула тепло, якого так бракувало останні дні. Ми довго не бачилися, раніше були нерозлучні, а тепер ця війна розірвала нас на частини.

— Терезо, я не можу дозволити, щоб ти йшла одна в цю боротьбу. Я піду з вами, — сказав він, усміхаючись з рідкісною ніжністю. — Можливо, я не багато чим зможу допомогти, але принаймні буду поруч.

— Але ж ти генерал армії світлих ельфів... — почала я, намагаючись переконати його.

— Король і Королева дали згоду, — перебив мене батько. — Але навіть якби і не дали — я все одно пішов би. Ти моя донька, і твоя безпека — найголовніше для мене.

— Я теж піду з вами, - раптом почувся знайомий голос.

Я обернулася. Переді мною стояла Ріанон — та, з ким я давно не бачилася, особливо після смерті Деміана. Вона залишалася у світлому королівстві, далеко від небезпеки. Виглядала виснаженою, очі її були заплакані. Її біль і смуток були глибокими — вона кохала Деміана, і його смерть розбила їй серце, як і нам усім.

— Та ти ж не воїн, — почав Кілліан, помітно хвилюючись. — Ти навряд чи зможеш допомогти, тільки підведеш.

— Раніше, можливо. Але зараз я хочу помститися, — відповіла вона, дивлячись мені у вічі. — Будь ласка, дай мені цю можливість. Я хочу побачити, як Елара буде знищена. Інакше я не зможу знайти спокій.

Я лише кивнула. Це було саме те, що їй потрібно, як і нам усім. Ми були єдині в нашій меті — знищити королеву. Для мене це було не просто бажання помсти. Це було прагнення захистити свій народ і покласти край війні, яка знищувала все, що нам дороге. І я обов’язково зроблю це.