Глава 3

Ми вирішили відправлятись як можна скоріше. Все ж королева завжди з'являлася неочікувано і ніхто не знає, коли вона прийме рішення напасти. Я хоч і не так давно знаю свою матір, та таке відчуття ніби я точно знала, що саме вона думала. Назвемо це певним видом родинних зв'язків. І хоч мені не дуже приємно визнавати це, та все ж вона моя мати. Колись я читала часто книжки, де рідні люди знищували одне одного. І мене це дуже сильно дивувало, бо немає ж нічого важливіше за рідну кров. Однак я помилялася. Якби в Елари був шанс знищити мене, вона обов'язково ним би скористалася. До того ж рубін все ще був у небезпеці. Це могутня річ, яка ні в якому разі не має потрапити в її руки. Інакше наші шанси на перемогу одразу ж зменшуються.                                                                                

І от, я знову перетинаю кордон королівства світлих ельфів. Таке знайоме відчуття. Я ніби подумки повернулася в той час, коли лише дізналася про цей світ. Тоді я навіть уявлення не мала, що зовсім скоро все так зміниться. Що цього разу я не принесу з собою добру звістку. В цей раз все зовсім по іншому. І я боялася, що згодом мені доведеться увійти сюди, аби повідомити про початок війни. Рідіан та Маріель вже чекали на нас в тронній залі, адже ми їх завчасно попередили про свій візит. Як завжди величні, вони уважно спостерігали за нами. Колись вони мене лякали, адже я не знала чого від них очікувати. Та тепер я вже не та дівчинка, я не боялася їх, адже тепер мені є з чим порівнювати.                                                                                                                                                     

- Терезо, я радий тебе знову бачити. Ти так змінилася, в найкращу сторону. Та й тебе синку, ти давно не з'являвся вдома. Все ж в тебе є обов'язки принца, про які не варто забувати. Але я розумію причину твоєї відсутності. Терезо, хотілося б мені думати, що ти завітала просто у гості. - сказав Король. - Та останнім часом причина твоїх візитів з кожним разом стає гіршою.                                                           

- Елара намагається викрасти рубін. Нам доповіли наші розвідники, що вона вже має певні успіхи в цьому. А це означає, що ми всі у великій небезпеці. - одразу сказала я. - Вам треба забезпечити максимальний захист. І я вкотре прошу вас допомогти нам у битві. Ви як ніхто інші знаєте, що вона не зупиниться, знищивши мене.                                                                                                                          

- Це не наша війна. Це стосується лише тебе та твого народу, а ми тут ні до чого. В нас є певна домовленість, яку вона не порушить. - сказала Маріела. - Все що могли, ми зробили для вас. А за інформацію дякую. Та, на жаль, це все. Ми не можемо порушувати нейтралітет. Такі правила, і світлі ельфи мають їх дотримуватися.                                                                                                                       

- Але мамо, тату, - почав Кілліан. - Ви чудово знаєте, що Елара на цьому не зупиниться. І ви станете наступною мішенню. Просто зараз ви боїтеся. Я ж це прекрасно бачу. Невже ви не хочете зупинити все до того, як станеться катастрофа.                                                                                                                     

- От тоді й поговоримо. А зараз я не бачу в цьому сенсу. - сказав Король. - Ну а поки що...                     

Кілліан просто розвернувся та пішов геть, а я слідом за ним. В іншому випадку така поведінка до короля та королеви була б неприйнятною, та все ж в нас інша ситуація. І вони абсолютно не хочуть розуміти, що їх королівство в такій же небезпеці. І от навіщо ми приходили? Для чого було витрачати свій час? Попередити про можливе викрадення рубіну? Це можна зробити й іншим шляхом. Вже на виході мене наздогнав батько. Він міцно притягнув мене у свої обійми. Ще б, адже ми стільки часу не бачились. Раніше ми весь час були разом, а тепер змушені розділитися через це безглузде протистояння. І я навіть не знаю, чи зможемо ми побачитися наступного разу.                                         

- Терезо, я не можу дозволити, аби ти була одна з цією боротьбою. Я йду з вами. - посміхнувся він. - Звичайно, від мене не буде багато користі, та все ж в дечому я допоможу.                                                 

- Але ж ти генерал армії світлих ельфів... - почала я. - Ти потрібен тут.                                                      

- Король та Королева дали дозвіл. - перервав мене батько. - До того ж я б пішов і без нього. Ти моя донька, для мене твоя безпека найважливіша.                                                                                                

- Я теж піду з вами. - почула я голос.                                                                                                                

Я обернулась та побачила Ріанон. Ми з нею так давно не зустрічались, особливо після того, як не стало мого брата. Вона залишалася в безпеці, в королівстві світлих ельфів. Дівчина виглядала дуже заплаканою та втомленою. Не дивно, адже вона кохала Деміана. І його смерть дуже вдарила по ній, як і по всіх нас. Я справді цінувала, що вона вирішила це зробити, адже я добре знала, що сміливості в ній не так і багато.                                                                                                                       

- Та ти ж не воїн. - сказав Кілліан. - Ти навряд чи зможеш щось робити, а лише накличеш собі проблем.                                                  

- Раніше так і було. Та тепер я хочу помститись. - вона подивилась на мене. - Будь ласка, це дуже важливо. Я хочу особисто бачити, як Елару знищать. Інакше я не заспокоюся ніколи.                                

Мені ж лишалось лише кивнути. Це те, що було їй потрібно. Це те, що потрібно нам усім. В нас була одна мета — знищити королеву. Однак для мене це було не лише бажання помсти. Я хотіла захистити свій народ, аби вони перестали боротися. І я обов'язково це зроблю...