Глава 2

Після зустрічі з Лідією я нарешті прийняла одне дуже важливе рішення — настав час виходити з того стану безпорадності й розпачу, у який мене занурило горе. Як дивно — іноді справді одна проста розмова здатна змінити все. Можливо, саме цей короткий діалог став тим переломним моментом, який підштовхнув мене до дій, змусив розплющити очі і знову відчути себе живою.

Найгірше було те, що Елара, моя рідна матір і нинішня королева Чорного королівства, виставила мене перед іншими як зрадницю. Вона вклала в мої вуха думку, що я, ніби, задля власного трону вбила власного брата — Деміана. Це не просто несправедливо — це підло й боляче. Але ж це саме вона зрадила нас усіх. Вона пішла на все, аби утримати владу, навіть не вагаючись зрадити свою кров.

Я ж не могла стояти осторонь і мовчати. Деміана назад уже не повернеш, але я знаю, він би не хотів, аби я здавалась чи опускала руки. Він, як і Елоді, став жертвою цієї жорстокої війни, яку розпочала наша власна родина. Скільки ще помре невинних? Скільки родин залишаться у сльозах і горі? Я не могла більше сидіти, склавши руки, коли доля цілих народів висить на волосині.

І найстрашніше — якщо Елара залишиться королевою, то це буде лише початок нових лих. Вона не зупиниться на Чорному королівстві. Вона прагне захопити весь світ ельфів, і коли це станеться, хто зможе її зупинити? Світлі ельфи можуть ще чинити опір, та й ті, здається, поки що утримуються від втручання. А що, якщо вона зверне свій погляд на світ людей? Їхні армії слабкіші, їхня єдність — сумнівна, і вони навіть не здогадуються, що вже стоять на порозі війни, яку не зможуть виграти.

Руїни, смерть, спустошення — я відчула холодок страху, але одночасно з ним і зростаюче в мені відчуття відповідальності. Це треба припинити. Ми не маємо допустити, щоб ця жахлива доля спіткала наші землі.

Отож, уперше за цей важкий час, я зробила крок, який здавався мені неможливим — я вирішила приєднатися до наради опору. Здавалося, ніби минуло кілька років, але насправді — лише кілька днів. У кімнаті зібралися Кілліан, Марек, Саманта, Роман і ще один незнайомий хлопець. Він був високим, із темним волоссям, яке злегка спадало на лоб, і глибокими темно-зеленими очима, які виблискували розумом і рішучістю. Я бачила його вперше.

Вони намагалися приховати здивування, що я нарешті тут, але це було марно — я прочитала це в їхніх поглядах. Ще б пак — я довго ховалась у своєму горі, майже зникла з поля бою, і раптом повернулася, наче з небуття. Але тепер я готова діяти.

Мета була ясна: я маю зробити життя Елари справжнім пеклом і позбавити її трону. Зізнаюся, бажання стати королевою у мене не було. Але це питання — справа другого плану. Спочатку треба розвалити цю зрадницьку імперію.

- Терезо, я радий, що ви нарешті приєдналися до нас. Вас дуже не вистачало, адже ви ж наша майбутня королева, — промовив Роман із теплою усмішкою, але в очах було помітно справжню тривогу. — До речі, це мій син, Андерс. Він допомагав в евакуаціях і досить вправно володіє зброєю.

- Дуже рада познайомитись, — відповіла я, відчуваючи, що мені потрібна була ця підтримка. — Нам потрібні люди з талантами, з досвідом і бажанням боротися.

- Як і я, принцесо, — тихо промовив Андерс із м’яким голосом. — Я дуже радий приєднатися до вас у цій війні.

- Тут я не принцеса, — усміхнулася я. — Просто Тереза. Принцесою мене робить тільки те, що я донька Елари. Але я вважаю, що титул — це не просто слово, а справа честі, яку треба заслужити.

- Які новини? Що відомо з палацу? — запитала я.

- Королева збирає війська. Вона знає, що ти плануєш помститися, тому готується до удару, — відповів Марек. — Вона прагне об’єднати під своєю владою обидва королівства. Розвідка каже, що спроби захопити рубін ще тривають. Вона не відступає, і хоча поки що спроби штурму світлих були невдалими, це лише питання часу. Якщо їй вдасться заволодіти рубіном — це буде катастрофа. Вона зможе підняти армію мертвих, а тоді... тоді нас врятує хіба диво.

- Вона ж вже частково володіє цією магією? — запитав Роман. — Вона демонструвала її неодноразово, і цей дар перейде Терезі, коли ти станеш королевою.

- Це лише поодинокі випадки, — пояснив Кілліан. — І там є обмеження. Магія сильна, але не безмежна. Реальна влада над нею — це рубін, а він захований дуже добре. Але це не зупинить її.

- Отже, нам лишається один шлях, — вставила я. — Потрібно домовитися з Королем світлих ельфів. Вони дотримуються нейтралітету і не хочуть втручатися, доки їх не зачеплять. Але це їхня відповідальність — забезпечити безпеку. На кону стоїть надто багато. Елара хоче об’єднати королівства і розширити свою владу до світу людей. Я піду до нього завтра.

- Я піду з тобою, — сказав Кілліан, не даючи мені навіть заперечити. — Це мої батьки, і я знаю, що вони мене слухають. Тобі потрібна охорона — ніхто не знає, що нас чекатиме в дорозі.

- Я теж хочу з вами, — сказала Сем. — Я ніколи не була в королівстві світлих ельфів. Дуже хочу побачити його. Ви візьмете мене?

Її слова змусили мене усміхнутися. Добре, що в нашому таборі є хтось, хто вміє радіти, мріяти і зберігати надію. Для Саманти кожен новий день — це шанс побачити щось прекрасне, а для нас це — розрада і сила. Наприкінці наради до мене підійшов Марек. Я звикла, що він завжди поруч, навіть якщо я його не бачу. Він був мовчазним охоронцем, але тепер його погляд був повен турботи.

- Терезо, я б теж хотів супроводжувати вас, — сказав він занепокоєно. — Там небезпечно. Ваша безпека — наше першочергове завдання. Ти — єдина, хто може перемогти Елару.

- У світлому королівстві мені не зашкодять, — усміхнулася я, намагаючись його заспокоїти. — Кілліан піде зі мною. А ти тут потрібен більше. Хтось має захищати наш народ, і ти — найкращий для цього. Я довіряю тобі.

- Як скажете, — промовив він, хоч і не був зовсім задоволений. — Слово принцеси — закон.

Я відчула полегшення. Вони на нашому боці. Уявити собі навіть страшно, що було б, якби варта стала проти нас. Тоді перемога була б неможливою. Але тепер ми готові дати відсіч. І я вірю — перемога буде за нами.