Глава 1

Тиждень. Цілий тиждень пройшов після смерті Деміана. Але я ще досі не могла прийти в себе. Чому? Чому Смерть забрала саме мого брата? Мені не вірилося, що це могло статися. Він був поряд з того самого моменту, як я дізналася про цей світ. Однак його більше немає. Я ж відчувала в собі лише неабияку порожнечу, адже дуже важлива частина мене назавжди пішла в небуття. І я ніяк не могла виправити це, а лише згадувати... Чомусь найбільше на думку приходив саме той день, коли ми вперше зустрілися. Тоді я ще не знала, що існує інший світ, що так відрізняється від людського. Не знала, що є не просто частиною його, а ще й принцесою. Ці троє здавалися мені такими дивними. Я навіть не підозрювалася, що саме з того моменту, коли Ріанон увійшла в клас, моє життя зміниться назавжди. Пройшло вже стільки часу, ми стільки всього пережили, але Деміана більше немає поряд. І найгірше те, що це зробила моя матір. Як вона могла? Це ж її племінник, рідна кров. Тепер я не сумніваюсь, що вона здатна на те, аби вбити мене. Що ж вона зробить, якщо ми програємо, і Елара отримає владу над обома королівствами ельфів? Я навіть не сумніваюся, що вона звинуватила у вбивстві мене чи світле королівство, аби розв'язати війну. І якщо раніше я намагалася зрозуміти її, шукала хоч якісь виправдання. Та тепер залишилася лише ненависть, яка знищувала мене зсередини. Я хотіла вбити її, аби отримати хоча б примарне полегшення.                                                                      

- Ти як, Терезо? - Кілліан задав одне й те саме питання по декілька разів на день. - Все добре? Ти майже нікуди не виходиш, ні з ким не хочеш говорити. Ми хвилюємося за тебе.                                        

- Я буду в порядку, коли помщуся Еларі. Лише тоді я нарешті отримаю спокій. Та й всі видихнуть з полегшенням. - я більше не хотіла називати її матір'ю. - Вона заслуговує на найгіршу участь. Інколи я думаю про те, що смерть — це занадто просто для неї.                                                                                 

Хлопець просто присів поряд зі мною. Я бачила, що він і справді хвилюється за мене. Звичайно ми всі втратили дещо важливе, але тепер Кілліан боявся, що я більше не зможу повернутися до тої Терези, якою я була раніше. Але частково він має рацію — я вже не та дівчинка, яка познайомилася з ними в школі. Тоді смерть не стала моєю доброю подругою, що слідує за мною кожного разу. Хіба я могла уявити, що зовсім скоро стану не просто ельфом, а й тією, хто поведе за собою людей на війну. А для мене ж ці події були лише епізодами з книг. А тепер... Тепер все змінилося. В нас навіть немає постійного місця перебування. Я ж навіть не хотіла ні з ким бачитися, а тому майже весь час проводила на кордоні нашого табору. Та мою самотність постійно порушував Кілліан.                             

- Терезо, ти ні в чому не винна. Деміан знав, що він робить. Я розумію, що тобі важко пережити. Це стало ударом для всіх нас. Але твій брат був героєм. Він це зробив не для того, аби ти закрилася в собі. Ти маєш врятувати свій народ, аби його смерть не пройшла даремно. - сказав він. - Знаєш, якесь дежавю. Я тобі казав щось схоже, коли померла Елоді.                                                                                

- Та на цей раз я справді винна. Він закрив мене собою, розумієш? Деміан зробив це, аби я змогла жити. - на очах виступили сльози. - Якби не я... Він би досі був тут. Можливо це й неправильно, адже я не годжуся для ролі лідера. Краще він би повів вас на боротьбу проти Елари.                                         

- Винна Елара, не ти. І досить вже цього. Нас поведеш саме ти, і брат був впевнений в цьому. - чітко сказав він. - Терезо, ми помстимося за Деміана. Чуєш, вона понесе покарання. Я вірю, що це обов'язково станеться. Тобі тільки варто зібратися з думками.                                                                

Я лише кивнула, а він притягнув мене у свої обійми. Навіть не хотілось протестувати. Сльози знову потекли з моїх очей. Мені здавалося, що вони в мене вже закінчилися. Але мені завжди буде не вистачати Деміана. Він вже не радітиме нашій перемозі. Але, як казав завжди мій батько, війна не буває без жертв. Однак мені дуже не хотілося, аби вони були саме з нашого боку. Інколи мені хотілося повернути час назад, тоді, коли я не знала про цей світ. Але це не в нашій владі.                                     

- Терезо. - почула я голос.                                                                                                                                

Повернувшись, я помітила хто ж це. Лідія. Я навіть не намагалася приховати своє здивування, адже я не бачила її вже досить давно. Після того, як ми втекли з палацу, вона залишилася на боці Елари. Однак я досі не могла зрозуміти, чому вона залишилася із вбивцею свого сина. Хіба що Лідія так і не дізналася правди. Та й виглядала вона не дуже. Великі кола під очима, тьмяне волосся. Жінка ніби постаріла одразу на двадцять років, хоча для ельфів це неможливо. Навіть її одяг говорив про те, що вона втратила найдорожче — свого єдиного сина. Проте я не знала, чого саме від неї зараз очікувати. Кілліан одразу підскочив та витягнув меч. Та щось мені підказувало, що це було зайвим. Лідія не налаштована зараз воювати.                                                                                                          

- Я прийшла не битись. Тому можеш опустити свій меч, Кілліане. - втомлено сказала вона. - А лише поговорити. Потім я просто піду.                                                                                                                     

- Про що? - перепитала я. - Після того, як ти залишилася з Елларою, не думаю, що в нас залишилися хоч якісь спільні теми.                                                                                                                                      

- Я хотіла зрозуміти мотив. Навіщо ти вбила Деміана? Що він зробив тобі, що ти так жорстоко вчинила з ним. - вона почала плакати. - Він же був твоїм братом, що так любив тебе. А ти встромила йому ніж в спину. Синочок мій, він єдине, що в мене було. А ти відібрала його в мене.