Глава 21

З того часу, як Кілліан прийшов до нас, мені стало набагато краще. Справді це повпливало на кожного з нас. Таке відчуття, ніби принц надав кожному з нас сил. Ми встигли переправити мирних на території світлих ельфів. Можна хоча б не хвилюватися за їх безпеку, а для мене це дуже важливо. І тепер все трошки заспокоїлось. Я можу зосередитися на нашій майбутній війні проти королеви. Однак я не була впевнена у своїх силах. Чи зможу я повести цілий народ? Навряд чи. Проте всі інші вірили в мене більше, ніж я сама. Та мене не полишали думки, що треба діяти. Вони переслідували мене куди б я не пішла. Рано чи пізно Елара нападе, і нам треба бути готовими. Ми маємо дати відсіч їй.Та я не знала, що все станеться настільки швидко. В той день нічого не віщувало біди. Сонце світило напрочуд яскраво, а передчуття мовчало. Ми все так само сиділи в таборі, розробляючи план, коли прибіг Олівер, один з воїнів.                                                                                                                                     

- На кордоні Елара. І вона чекає на тебе. - сказав він. - Королева передає, що хоче поговорити та вирішити все вдвох. Без зайвих жертв.                                                                                                         

- Ні, - сказав Деміан. - Ти не підеш до неї. Чуєш? Це занадто небезпечно. До того ж вона точно щось задумала.                                                                                                                                                        

- Я маю. - сказала я. - І ти мене не зупиниш.                                                                                                 

Не слухаючи його протести, я пішла туди. Брат не дуже хотів мене відпускати, та зараз в нього не було просто іншого виходу. Мені було байдуже на небезпеку, адже якщо є шанс врятувати ельфів, я обов'язково це зроблю. Справжня королева чи принцеса готова пожертвувати всім, навіть власним життям, заради свого народу. Тому я вирішила це зробити. Деміан та Кілліан слідували за мною. Елара стояла у всій своїй величі. Проте, прийшла вона сама. Ще б, ця жінка занадто боїться втрати свою владу. Однак цього разу я точно не була налаштована говорити.                                         

- Що тобі треба? - спитала я. - Ти ж точно не прийшла сюди просто так. Тому краще говори одразу та не витрачай мій час.                                                                                                                                        

- Невже я не можу просто навідати свою доньку? - її здивування не було справжнім. - Можливо я просто скучала за тобою, Терезо.                                                                                                                 

- Ти? Ні. - я розсміялася. - Ти ненавидиш мене. І, на щастя, це абсолютно взаємно. Тому кажи, що тобі треба.                                                                                                                                                                  

Занадто пізно я помітила, що вона витягнула меч. Це мене не лякало, адже я готова була захищати не лише себе, а й свій народ. Я стільки часу тренувалася саме для цього. Ми б могли зробити це зараз. Раз і назавжди.                                                                                                                                                

- Я прийшла все закінчити. - прошипіла вона. - Сьогодні Чорне королівство втратить свою принцесу.     

Ніби в уповільненій зйомці я бачу, як меч моєї матері летить в мене. Я навіть не встигла зрозуміти, що відбувається. Можна було спробувати захистити себе, але в мене б й так не вийшло. Вона занадто могутніша та сильніша за мене. А я ще не впевнена, що змогла б вбити матір. Хоча вже все вирішено. Та коли я вже приготувалась відчути біль... Цього просто не сталось. Я перевела погляд на того, хто мене закрив собою. Деміан переді мною повільно осідав на землю, дивлячись кудись перед собою. А з його грудей стирчить той самий меч. Він пронизав його замість мене. Брат щойно врятував мене, однак якою ціною. Не в силах стриматись, я закричала та впала на коліна. Я обійняла Деміана, ніби намагаючись захистити від всього світу. Краєм ока я помітила, що матір зникла. Та зараз не до того. Мені було байдуже на неї. Тремтячими руками я витягнула меч, та відкинула якомога далі. Сльози котились з очей, несила зупинитись. Все обов'язково буде добре, це просте поранення. Ми точно зможемо вилікувати його.                                                                                                                                

- Цілитель. Мені потрібен цілитель. - крикнула я. - Деміан немає померти. Допоможіть мене, прошу. Хоч хтось.                                                                                                                                                                   

- Терезо, послухай мене.. - прохрипів брат, взявши мене за руку. - Не треба, це вже не допоможе. Мій час прийшов. Я відчуваю його. А ти... Ти маєш жити. Саме тому я і зробив це, навіть не задумуючись про те, що буде далі.                                                                                                                                       

- Ні, ти не можеш мене покинути. Не зараз. Ти маєш разом з нами бачити поразку Елари та відновлення Чорного королівства. - я навіть не намагалась витерти сльози. - Ти потрібен мені. Братику, будь ласка, тільки виживи. Ти сильний і впораєшся з цим.                                                                       

- Терезо, я радий, що в мене був шанс зустріти тебе. - посміхнувся він. - Я вірю, що ти станеш хорошою королевою. Ти не підведеш мене. Твоє життя набагато важливіше за моє, адже на тебе чекає величне майбутнє.