Глава 20

Тепер наша невеличка армія трохи поповнилась. І я справді була рада цьому факту. Однак мене лякало і дещо інше. Ці всі ельфи вірять в мене, в те, що я їх поведу за собою. Одного дня, якщо в нас і справді все вийде, мені доведеться стати королевою. А я зовсім не готова до цього. Зараз мої думки займало зовсім інше. А тоді вже буде видно. Вартові й справді були готові допомагати нам в усьому. І я почала бачити користь від цієї клятви. Навіть уявити не могла, що все і справді буде саме так. Можливо в нас і вдасться перемогти. Та все ж нам не вистачає ельфів. Якщо Елара піднімить все Чорне Королівство на битву, нам не вистояти. А значить, нам треба поговорити з королем світлих ельфів. Можливо, він зможе надати нам допомогу. Або хоча б прихистити в себе тих ельфів, що не зможуть приймати участь у битві.                                                                                                                  

І знову ж Деміан не хотів мене полишати саму. Мій брат завжди був поряд, яка б небезпека на мене не чекала. Можливо, причина була і в Ріанон. Він дуже хотів її побачити. І я не можу його засуджувати. Їх почуття були щирими, проте такими незрозумілими для обох. Тому все ж ми пішли туди разом. Тим паче в умовах постійної небезпеки, я не маю залишатися сама. Це стосується не лише моєї безпеки, а й щастя усього народу. І от ми стоїмо перед Королем та Королевою. Тут є і Кілліан з Ріанон. Ще б, у кожного з них була свою мета. Насправді я дуже хотіла побачити хлопця. Я скучила за ним. І він, здається теж. Це так дивно, адже я б не сказала, що маю якісь серйозні почуття до Кілліана. Але щось мене до нього тягне ще від самого знайомства.                                                                                         

- Терезо, ми раді, що з тобою все в порядку. Тим паче ти стала більш схожою на ельфа. В тобі є якась внутрішня рішучість. - сказав Король. - Та не розумію, навіщо ти тут. Не думаю, що ти прийшла просто в гості.                                                                                                                                                                

- Нам потрібна допомога. І без вас ми навряд чи впораємося. - сказала я. - Армія повстанців надто мала, аби протистояти Еларі. І ми потребуємо в більшій кількості воїнів. До того ж нам десь треба переховувати мирних. Більше звернутися ні до кого, адже серед смертних буде набагато важче, та й королева в будь-який момент може знайти їх.                                                                                                 

- Терезо, вибач, та ми не хочемо втручатись у ваше протистояння. Це не стосується світлих ельфів, а ми маємо думати в першу чергу про свій народ. Я лише сподіваюся, що до нас то не дійде. А ще щиро бажаю вам перемоги. - сказала Королева. - Єдине, що ми можемо переховувати у нас ваших мирних жителів. Це справді все.                                                                                                                                   

Я шумно видихнула. І тут знову провал. Але ж вони набагато краще за мене знають Елару. Вона ніколи не зупиниться, поки не отримає абсолютну владу. Я навіть сумніваюся, що їй вистачить королівства ельфів. Рано чи пізно вона і до людей добереться. Ну добре, хоч щось.                                                   

- Дякую. - сказала я. - Хоча б за цю допомогу.                                                                                                

- Удачі вам. - побажала Королева. - Вона вам і справді знадобиться.                                                         

Ми попрямували геть з тронної зали. Якщо чесно, то настрій в мене зовсім не покращився. Так, є певні зрушення з мертвої точки. Та ми ще досі не маємо реальної сили для протистояння проти Елари. Вона все ще має перевагу.                                                                                                                                        

- Але тут хоч трохи нам щось вдалося. - спробував підтримати Деміан. - Принаймні, ми не турбуватимемося про безпеку мирних жителів. Вже добре, адже Король точно подбає про них. Тому можеш трохи розслабитися.                                                                                                                         

- Ви не будете одні у своїй боротьбі. - роздався голос.                                                                                

Водночас перед нами виник Кілліан. Він посміхався. Це стало так неочікувано для мене. Хоча якраз цього і варто було чекати від нього. Він не з тих, хто буде тікати від небезпеки. До того ж я чомусь думаю, що він знає про небезпеку для світлих ельфів.                                                                                 

- Кілліан. - я його міцно обійняла. - Але ти...                                                                                                  

- Хотілось вам надати хоч якусь допомогу. - посміхнувся хлопець. - Ріанон би теж допомогла, та вона не воїн. Тому, лише я. Я знаю, що це не так вже й багато, адже що може зробити один ельф. Та раптом чимось знадоблюся.                                                                                                                                          

- Знаєш, - сказала я. - Я дуже рада, що ти вирішив до нас приєднатися...                                                 

- Ходімо, друже. Ти не уявляєш, як сильно зараз підняв настрій. Принаймні мені так точно. - сказав Деміан. - Ми покажемо тобі все.                                                                                                        

Ну що ж, з нами був принц світлих ельфів. І якщо Елара щось йому зробить, то тоді Король та Королева світлих ельфів точно не залишиться в стороні. Однак перспектива така собі...