Глава 19

Нам вдалося в рекордно короткі терміни забрати усіх до нашого табору. Так, було не просто, проте нам все-таки вдалося це зробити. Було важко, проте все вийшло досить непогано. Приймали участь усі, адже знадобились здібності кожного. Все ж кожен дар є корисним, шкода, що я це зрозуміла лише зараз. І от тепер нас було занадто багато. Але тих, хто справді вміє битися - одиниці. Тут було стільки мирних ельфів, що пішли з надією на краще майбутнє, адже втомилися від такого життя. Вони пішли за мною в невідомість. Та скоро ми повернемо їм їх рідний дім. Та я не хотіла кровопролить. Можливо, з моєю матір'ю можна ще домовитись? Ну має ж в ній лишитись хоч щось хороше? Хоча я вже не дуже в це вірю. Та варто спробувати.                                                                                                                         

Попри те, щоб брат відмовляв мене, я все одно прийняла рішення. Маю спробувати усі способи, аби уникнути битв. Та я сумніваюся, що Елара і справді вступить трон. Тому і пішла до матері у якості посла. Таким чином, мене не мали права чіпати. За допомогою інших повстанців, я мала непоганий магічний захист, так що могла втекти в будь-який час. Повідомивши мету свого візиту, я та Деміан увійшли до тронної зали. Брат таки наполіг, аби піти зі мною. Все-таки, він боявся за мене. Матір велично сиділа на своєму троні, а поряд з нею стояла варта. Кожен був готовий до бою. Але ми сюди прийшли не для того.                                                                                                                            

- Терезо, моя мила. Рада тебе бачити, донечко. - холодно посміхнулась вона. - Невже ти прийняла правильне рішення, і вирішила повернутись до мене? Я все ще готова тебе прийняти назад, варто лише попросити пробачення.                                                                                                                          

- Я прийшла поговорити з тобою. - сказала я. - Я не хочу війни. Ми можемо це все вирішити без зайвої крові. Однак ти маєш зрозуміти, що народ втомився від твоєї жорстокості.                                                

- Я тебе слухаю. - вона не зводила з мене погляду.                                                                                      

- Я не хочу трону. Насправді й королевою то бути не готова. Принаймні зараз. - спокійно відповіла я. - Та мене турбує мій народ. Тому, я пропоную тобі дещо. - вона виглядала зацікавленою. - Я відмовляюсь від всього та зникаю з твого життя. Натомість ти не чіпаєш повстанців та їх родини, і пом'якшуєш свій режим.                                                                                                                                 

Елара розсміялась, від чого Деміан напружився. Однак в цьому не було зовсім нічого теплого. Я б навіть злякалася, проте тепер все змінилося. Я не та Тереза. Змінилося моє ставлення, і я готова приймати удар на себе.                                                                                                                                   

- Я тут подумала, і відмовляюсь. Мені не подобається ця ідея. До того ж я і так можу укріпити свою владу. - сказала королева. - Мені шкода, що моя донька та племінник не поділяють мої погляди. А ми могли б бути щасливими. А так доведеться вбити вас. Негайно.                                                                 

Тільки вона встигла віддати наказ, як ми вже зникли. Ну що ж, принаймні я спробувала. Магія повстанців і справді спрацювала. Ми були цілими та неушкодженими. І тепер сиділи в командному шатрі та обдумували подальші дії.                                                                                                                

- Ну, я одразу казав, що з цього нічого не вийде. - сказав Роман. - Королева ніколи не зміниться. Вона не втратить свою владу заради того, аби отримати примарний шанс.                                                      

- Я мала спробувати. - визнала я. - Хто знає, можливо вона б щось і змінила у своєму житті.                

- І правильно. Якби вдалося обійтися без кровопролить, то це того б вартувало. - підтримала Сем. - А раптом би все вийшло?                                                                                                                                   

Я лише посміхнулась. Ми намагались зробити все правильно. А тепер... Значить буде війна, в якій ми обов'язково маємо перемогти. Життя стількох людей стоїть на кону. Ззовні почувся якийсь шум, і я, взявши меч, вибігла на вулицю. На кордоні, який ми обвели навколо табору, стояли вартові Елари. Я їх впізнала по костюмах. І серед них був Марек, генерал воїнів королеви.                                                  

- Терезо, ми хочемо поговорити з вами. Ми прийшли з мирними цілями. - сказав він.                               

Наскільки я пам'ятаю, вони цінують сміливість. І якщо я вийду за межу безпечного місця, вони хоча б поважатимуть мене. Що я і зробила, не дивлячись на протести інших. Варта має знати, що я їх не боюсь. І я побачила здивування в їх очах, крім головного, Марека. Здається, саме цього він і очікував від мене. Ну що ж, хоча б його я не розчарувала.                                                                                        

- Що ви хотіли? - сказала я.                                                                                                                                

- Для особистої варти найголовнішим є честь. - почав Марек. - А ваша мати її не має зовсім. Для мене краще померти при правлінні гідної королеви. - він схилився переді мною. - Віднині, ми ваша особиста варта, яка готова життя віддати за вас, моя королева.                                                                                  

Я навіть не знала, що сказати. Може, це якийсь план Елари? Однак для чого? Аби знищити мене з середини? Я вагалася з відповіддю, адже справді боялася зради.