Глава 18

Опинились ми на кордоні між Чорним королівством та королівством світлих ельфів. Нам ледве вдалося втекти. До того ж не всі врятувалися. Ми втратили значну частину наших людей. Однак зараз ми в безпеці. Ця земля не підконтрольна жодній зі сторін. Тому тут ми змогли розслабитися та оцінити свої втрати. За допомогою здібностей одного з повстанців, за хвилину в нас тут було щось подібне до невеличких будиночків. Ну що ж, вже не погано. Я ж уважно оглянула всіх. Частина з них загинула там, у битві з моєю матір'ю. Багато хто був поранений. Та я помітила дещо важливе - їх бойовий дух не був зламаний. Так, спочатку вони не готові були боротися, проте тепер все змінилося. Кожен був готовий йти до кінця, адже мали за що боротися. Але ж якби не я, вони зараз би усі були живі. Чи гра вартує свічок?                                                                                                                                                                

- Ти як? Бо настрій в тебе поганий, як мені здається. - Деміан присів біля мене на повалене дерево. - Сам бачу, що не дуже. Хоча з одного боку я тебе розумію. - я навіть не хотіла нічого казати. - Терезо, ти ні в чому не винна. Так, загинули ельфи, проте це була перша битва проти твоєї матері. Подивись на них. - він вказав на інших. - Завдяки тобі в цих ельфів з'явилась надія, що вони зможуть змінити все. Зможуть жити краще. Стільки часу наш народ жив під владою жорстокої Елари. І я, та всі інші, віримо, що ти будеш кращою королевою.                                                                                                                  

- Але ті, що померли... - почала я.                                                                                                                  

- Вони знали на що йдуть. Кожен з нас готовий, адже це війна, і тут можна очікувати всього. - перебив брат. - Послухай, ти наш приклад. Ми справді рівняємося на тебе, хоча ти в це й не віриш. І якщо ти здасися, що робити тоді нам? Ми не можемо виступити проти королеви самостійно. Повір, кожен тут вірить в тебе. І, напевно, навіть більше, ніж ти сама.                                                                                   

Брат пішов, залишивши мене наодинці з думками. Він і справді вірив в мене, і це було для мене зрозуміло. Однак мені було важко з усім впоратися. Та я маю зробити це, заради свого народу. Таки зібравшись з силами, я вийшла до інших. Одразу ж усі погляди спрямувались на мене. Вони очікували, що я щось скажу.                                                                                                                                                

- Сьогодні ми програли битву. Так, це було важко для кожного з нас.- сказала я. - Але не війну. Та ми зазнали втрат. Кожен з нас зараз переживає свою особисту трагедію. І це стане одним з днів трауру для нас. Проте, часу оплакувати тих, хто покинув нас так скоро немає. Не сьогодні. В нас є більш важливі справи. - я окинула усіх поглядом. - Я знаю, що в багатьох лишились родини. І я сподіваюсь, що Елара їх не чіпатиме. Та ми з вами знаємо, що очікувати можна що завгодно. А тому, я прошу всіх об'єднатись та створити загони, які допоможуть з евакуацією. Я особисто братиму участь в цьому. Та чи готові ви?                                                                                                                                     

Привітливі крики ельфів дали мені зрозуміти, що я не сама. І це були справді неймовірні відчуття. Така підтримка не могла не надихати. І я маю продовжувати боротися. Хоча б заради них...