Глава 16

Звичайно не одразу, та повстанці змогли все ж мені повірити. Я і справді хотіла миру Чорному королівству, однак зараз це було не можливо, доки ми не переможемо Елару. І звідки ж в мені взялася ця сміливість? За допомогою Романа ми вже мали план. Здається, він в нього вже був готовий давно, й вони ніби чекали чогось. Або когось. І навіть знайшлись люди, які прийняли рішення виступити проти Королеви. Що мене здивувало, таких виявилось не мало. Але от їх бойовий дух лишав бажати кращого. Ще б, вони стільки часу жили під впливом Елари, що тепер сумніваються у власних силах. Однак вони тут, і це вже не погано.                                                                                                               

- Вони чекають, аби принцеса їх надихнула. Сама розумієш, що нам це просто зараз необхідно. - сказав Роман. - Занадто довго ми жили під правлінням Елари. Тому, мало хто вірить, що справді все може змінитись. Проте ти можеш дати нам цю впевненість.                                                                       

- Але я не вмію говорити гарні промови. З мене ж не виховували майбутнього правителя. - врешті визнала я. - Я не знаю, що...                                                                                                                         

- Терезо, послухай мене - перервав Деміан. - Для цього не потрібно вчитись. Це йде від серця. Просто говори так, як відчуваєш. І повір, ми тебе зрозуміємо та підтримаємо. В тебе обов'язково все вийде, адже саме принцеса має повести народ.                                                                                                     

Я кивнула, і підійшла до пеньочка. Тремтіння ніяк не покидало мене, однак я намагалася впоратися з усім. Брат допоміг мені встати на нього. В той самий час усі розмови припинились, і всі ці погляди спрямувались на мене. Треба заспокоїтися. Я справді впораюся з усім, Елара ще пошкодує. І наш народ буде процвітати.                                                                                                                                    

- Всім привіт. - почала я. - Ви мене, напевно, знаєте. Я Тереза, донька генерала світлих ельфів та Королеви Елари. Та я соромлюсь останнього факту. Моя матір робила жахливі речі, і багато хто з вас чи ваших родин страждав. Та прийшов час покласти цьому край. В нас з вами є можливість все змінити. Зробити так, аби Чорне Королівство знову процвітало. Припинити ці вбивства. - я перевела дух. - Я принцеса по праву, та мені не потрібен був трон. Коли я прибула сюди, то боялась. Та Королівство мене вразило. І тепер, я і справді вважає це своїм домом. І я не хочу дозволяти, аби мій дім руйнували. Я готова виступити проти своєї матері. Ви зі мною?                                                          

З усіх усюд почали чутись крики "Так". Це неабияк надихнуло мене. В нас обов'язково все вийде. Як кажуть, історія в'ється по спіралі. І одного разу все повториться. Колись одна принцеса вже зібрала прихильників, аби повернути собі те, що, на її думку, належало їй по праву. Частково в неї навіть вийшло, однак влада неабияк зіпсувала її та змусила робити жахливі речі. Та в мене мета інша. Проте, я піду до кінця.                                                                                                                                                  

- Яка ідилія. У вас тут чудово, що я аж сама надихнулася. - роздався голос. - Але гарна та мотиваційна промова. Ти молодець, як я у свої найкращі роки.                                                                                         

Я обернулась та побачила її. Королева Елара. Ну що ж, якраз це і було очікувано. Але вона намагалася приховати своє здивування, та я все помітила. Буду рахувати це своєю маленькою перемогою...