Глава 14

Вже майже пів року пройшло з того часу, як я поселилась в Чорному королівстві. Так швидко пролетів час. Я б в смертному світі вже навчалася на першому курсі в коледжі. Та тепер мене це зовсім не хвилювало. Я вже не та Тереза, що мріяла про такі речі. Я стала справжньою принцесою Чорного королівства. І це мене дуже сильно змінило. За цей час я навчилась доволі непогано керувати своєю силою, а моя бойова підготовка стала в рази кращою. Я старанно намагалася вчитися, адже може настати день, коли мені це врятує життя. Або навіть долі інших людей залежатимуть від мого рішення. І я вчуся, аби стати гідною для свого народу. І все завдяки моєму братові. Щодня він навчав мене військовим премудростям. Інколи його методи здавалися жорстокими, та я терпіла все. Це і справді потрібні речі.                                                                                                                                       

Матір кожного дня розповідала мені історію, особливості та іншу інформацію про світ ельфів. Було не так вже й просто сприймати це все, однак я справді намагалася. І не дивлячись на моє ставлення до неї, я слухала все уважно. Будь-які знання знадобляться в майбутньому. За цей час я вивчила найголовніший урок - я маю навчитись виживати. Та наївна Тереза померла разом з першим вбивством моєю матір'ю, що сталось на моїх очах. З того часу я навчилася майже нікому не довіряти та покладатися на себе. Але воно було не останнім. Ще не раз я слідкувала за нею, аби дізнатись як можна більше інформації про її плани та мотиви. І я бачила жахливі речі. Але сталося те, що виявилось останньою краплею.                                                                                                                       

Як і раніше, я стояла у своєму сховку, з якого відкривався вид на всі ті жертви, які моя матір замучувала заради якоїсь великої мети. За весь цей час я навіть звикла до їх смертей, як би це жорстоко не звучало. Я нічого не могла змінити зараз, проте зовсім скоро я покладу край цьому. Так, мені було дуже шкода цих ельфів. Всі ці тіла навіть снились мені по ночах. Іноді навіть здавалося, що я бачу їх і в реальному житті. Та це були лише видіння тих, з ким я ніколи не була знайома. Проте на цей раз я дуже добре знала, хто тут був. Мати Ріанон. Від жаху я мало не скрикнула, однак потрібно зберігати тишу.                                                                                                                                                  

- Розалія, не думала, що колись знову побачу тебе тут. Скільки років пройшло з нашої останньої зустрічі? - розсміялась Королева. - Ласкаво просимо в моє королівство.                                                   

- Краще вбий мене і покінчимо з цим. - прошепотіла вона. - Ми обидві все знаємо. Фінал вже визначений наперед. І, на жаль, я нічого не можу змінити. Я тобі не скажу ні слова, а ти не залишиш мене в живих. Так навіщо витрачати нерви й час?                                                                     

- Ти завжди була розумною жінкою. Проте, в коханні ніколи не щастило. Нещаслива доля, що тут скажеш. - голос Елари був сповнений льоду. - Так скажи мені, де Король ховає рубін? І я не вб'ю тебе. По старій дружбі. Все ж я поважала тебе, адже твоя внутрішня сила і справді вражає.                        

- Нахилися. - прошепотіла вона. - Ближче, до мене.                                                                                     

Я напружила весь свій слух, навіть довелось прибігти до допомоги вітру. Невже вона справді готова розповісти їй? Хоча я дуже сумніваюся. Я мало знала Розалію, однак ця жінка і справді мене вражала. Якась внутрішня сила могла навіть налякати. Не даремно вона була настільки наближена до королівської родини.                                                                                                                                        

- Ніколи я тобі не скажу того, що ти хочеш. - прошипіла Розалія. - Я ненавиджу тебе, і точно не допоможу стати повноправною королевою. Мені байдуже на всі ці слова, що ти говориш. Вони мене абсолютно не вражають. Та й довіряти тобі не найкраща ідея. - вона посміхнулася. - Нехай я і не побачу, та одного разу ти отримаєш те, на що заслуговуєш. Очікуй поразки найближчим часом. Ось тобі моє останнє слово.                                                                                                                                   

Різким рухом Елара витягла меч та встромила його в груди жінці. Я прикрила рот руками, аби нічого не промовити. Занадто великий ризик був зараз, адже я не знала, як вона вчинить зі мною. Розалія повільно помирала, але прийняла свою участь з усмішкою. Неймовірно сильна жінка.                         

- От і живи з цією думкою. - прошепотіла вона і навічно закрила очі.