Глава 13

За сніданком я не зронила ні слова. Всі мої думки крутилися навколо того, що я дізналася вчора. Це занадто багато було для одного дня. До того ж важко було навіть просто дивитись на матір. Перед очима ж стояла лише та картина із вбивством. Той хлопець нічого їй не зробив, а просто не став видавати інформацію, яку Елара хотіла дізнатися. Як можна бути настільки жорстокою? Для неї чуже життя нічого не означало? Здається, я почала навіть ненавидіти її. Та Королева, здавалось, цього зовсім не помічала. Чи просто не хотіла помічати. Та мене все влаштовувало. Поки я не готова відкрито їй протистояти, адже не знаю, що й до чого.                                                                                  

- Терезо, в мене для тебе сьогодні невеличкий сюрприз. Останнім часом ти якась занадто сумна, тому хотілося підняти тобі настрій. - врешті сказала вона. - Занять зі мною в тебе знову не буде через те, що я маю нагальні справи. Сподіваюсь, ти залишишся задоволеною.                                                       

Я важко видихнула, але мати, здавалося, не помітила цього. Мені зараз неабияк щастить. Не дуже хотілось залишатись з Еларою наодинці. Я досі не знала як себе з нею поводити. В моїх очах вона стала вбивцею. І щось мені підказує, що для неї це не вперше. Та який же сюрприз мене очікує? В мене навіть теорій немає.                                                                                                                                

- Деміане, - вона звернулась до брата. - Мені знадобиться твоя допомога. Сподіваюсь ти не проти, аби приєднатися до мене. Обіцяю, це не займає дуже багато часу.                                                                   

Він лише кивнув, не виражаючи абсолютно ніяких емоції. Ніби в нього був вибір. Відмовляти королеві було якось не дуже добре. Тому вони відправилися по своїх справах, а я залишилася сама, чим була цілком задоволеною. Я була у своїй кімнаті та думала, який же сюрприз мати вирішила влаштувати мені. Насправді ідей було не так вже й багато. У двері постукали. І увійшов той, кого я мріяла побачити зараз понад усе на світі. Мій батько. Я настільки сильно скучила за ним, що зараз просто не могла стримати своїх радощів.                                                                                                                                   

- Тату. - я одразу ж кинулась його обіймати. - Невже ти справді прийшов сюди? Як я рада тебе бачити.  

- Привіт, моя принцесо. А ти зовсім не змінилася. - він посміхнувся. - Як же я скучив за тобою. Ти собі навіть не уявляєш. Ще й вдома так тихо стало. Хоча я навіть не пам'ятаю, коли останній раз там був. Зараз у Світлому королівстві занадто багато справ.                                                                                    

- Ти сам знаєш, що я тут не по своїй волі. - відповіла я. - Однак я навіть не очікувала, що Елара і справді вирішить тебе запросити.                                                                                                                

- Знаю, люба. Для мене це також стало здивування. Я навіть не став обдумувати, що це може бути якась пастка, одразу погодився. - батько заправив пасмо мого волосся за вуха. - Тут і справді важко тобі, адже ти зовсім не знаєш світу ельфів. Та радий, що хоча б Деміан поряд. Він оберігає ж свою сестричку. Ну як ти тут? Розказуй.                                                                                                                

Мені хотілось би розповісти йому все, і навіть про той випадок з матір'ю. Він найближча людина для мене, і це було б правильно поділитися своїми переживаннями. Та я не стала, не знаю чому. Щось ніби зупиняло. Але це ж мій тато. Коли ж все настільки змінилося? Коли я залишилася наодинці зі своїми хвилюваннями? Невже і справді мені нікому довіритися, адже навіть Деміану я не можу всього розповісти. Та зараз тато тут, і потрібно насолоджуватися цим часом. Вислухавши коротку розповідь, він тепло мені посміхнувся.                                                                                                                            

- Чорне Королівство змінило тебе, доню. Ти вже не та Тереза, яку я пам'ятаю. Ти стала більш дорослою, сміливішою. Ти стала інакшою. Але от чи в хорошу сторону? - він трохи став сумнішим. - Ну що, покажеш мені замок?                                                                                                                                 

Я кивнула, хоча й сама його ще не дуже добре знала. Та все ж, свої улюблені місця знайду без жодних проблем. Сьогодні й справді особливий день, і не потрібно думати про сумне...