Глава 12

Отямилась я лежачи на якомусь ліжку. Скільки часу пройшло, я навіть уявлення не мала. І де це я взагалі? Десь хвилина мені знадобилась, аби я все зрозуміла та згадала. Моя мати вбила людину, яка їй нічого не зробила. Ось так просто, з холодною посмішкою та ненавистю в очах. Деміан сидів поряд та дивився на мене. Ще б, ввалилась в його кімнату, нічого не пояснила, ще й втратила свідомість. Уявляю як сильно він хвилювався.                                                                                                               

- Терезо, що сталось? - занепокоєно запитав брат. - Я так злякався, коли побачив тебе в такому стані тут.                                                                                                                                                                      

- Я бачила матір. Вона нікуди не поїхала, а залишилася в палаці. - мені важко було говорити. - І якогось хлопця з королівства світлих ельфів. Я його бачила раніше кілька разів. Він був в жахливому стані. І вона його вбила, Деміане. Просто за те, що він відмовився їй говорити щось. Ось так просто, без всіляких вагань.                                                                                                                                                 

- Що вона питала? - якось різко сказав він. - Ти чула? Що саме це було?                                                 

- Про якийсь рубін. Вона хотіла його знайти. Я не знаю, що то таке і навіщо. Та він помер. - сльози потекли з моїх очей. - Як вона так може. Мені здавалося, що все ж я помилилася стосовно неї, і вона хороша. А тут...                                                                                                                                                 

- Терезо, ти знаєш що таке цей рубін? Ти колись чула про нього? - я похитала головою. - Це символ влади. Він здатен навіть підіймати мертвих. І його переховує Король та Королева. А Елара хоче його отримати. Це дуже могутня річ, і вона не має опинитися не в тих руках.- він уважно подивився на мене. - Терезо, послухай. Твоїй матері не можна довіряти. І не дозволь їй себе ошукати. Просто пам'ятай, що я поряд. Ти завжди можеш звернутися до мене.                                                                                          

Піддавшись пориву, я його обняла. Як добре, що він в мене є. Я і справді не уявляю, що робила б без нього тут. Чорне Королівство хоч і було не настільки поганим, як мені здавалося спочатку, та все ж без Деміана було досить важко.                                                                                                                       

Решту дня я сиділа у своїй кімнаті через те, що хлопець мав чергову таємну зустріч з Ріанон. Я була рада за них. Раптом в них і справді все вийде, а ці двоє заслуговують на те, аби бути щасливими. А мені не хотілось зовсім нічого. Просто побути наодинці зі своїми думками. На щастя, я зовсім не бачила матір. Не могла я з нею говорити після того, що побачила. Сказавши, що я не дуже себе добре почуваю, відмовилась від вечері. І коли я вже збиралась лягати, у двері постукали та увійшла Саманта. Дівчина виглядала якоюсь дуже сумною.                                                                                                         

- Ти в порядку? Бо виглядаєш якоюсь занадто стривоженою. Щось сталося? - вона кивнула. - Може хочеш поговорити?                                                                                                                                         

Дівчина знову кивнула, та сіла на моє ліжко. Вперше бачила її такою, хоча ми не так давно знайомі. Я бачила, що вона хоче щось розказати. І що ж її так тривожило? Сем - це один з небагатьох ельфів, які мене справді добре прийняли.                                                                                                                        

- Терезо, мені треба буде твоя порада. Я і справді не знаю, що мені робити, і більше так не витримую. Та для початку, ти маєш знати правду про мене, адже тоді все стане більш зрозумілим. - дівчина збиралась з силами. - Моя матір Леді Алесса, а от батько... Ну, він лікар. І людина. Я знаю, що він живе десь у світі смертних. Однак ніколи з ним не говорила.                                                                             

Ну нічого собі. Тобто, вона лише наполовину ельф? Неочікуваний поворот. Я навіть не знала, що таке може бути в реальному житті, а не в книжках. Хоча про що це я, раніше для мене цей світ був лише вигадкою. Проте тепер це моя реальність. Але як так вийшло, що Алесса була з людиною? Треба буде дізнатись. Однак навряд чи хтось мені розповість.                                                                                        

- Ти мене здивувала. Навіть дуже. Я навіть уявити не могла, що Леді Алесса пов'язала б себе з людиною. Хоча вона може бути зовсім інакшою, я ж її майже не знаю. - сказала я. - А що ти хотіла спитати?                                                                                                                                                            

- Моя матір не така, як старається показати себе. Вона жорстока та ненавидить всіх, особливо людей. Навіть не уявляю, чому вона обрала батька. Хоча вони й не довго були разом. Взагалі, при королівському дворі лише Леді Лідія не марить захопленням світу. Вона задоволена тим, що має. Ну, і ти з Деміаном. - Сем видихнула. - Я не хочу тут більше жити. Хочу втекти. Але не знаю як. Та й наважитись не можу. Але тепер з'явилася ти та дала мені якусь впевненість.                                           

- Тобі треба все обдумати. Не треба приймати такі рішення одразу. До того ж потрібно все продумати. - сказала я. - Та й думаю, тікатимеш ти не сама. З мене вже теж вистачить. Не буду говорити за Деміана, однак він теж тут не затримається.