Глава 8

Я навіть не пам'ятаю, як вчора добралася до палацу. Я настільки була в своїх думках, що навіть відмовилася від вечері. Брат питав, що зі мною сталося, та я не могла йому пояснити. Відповіді на те, що робити з Кілліаном так і не з'явилося. Тому я вирішила залишити все як є, а далі вже будемо дивитися. Саме з такими думками я і заснула. А от прокинулась я не від звичного приходу Сем. Цього разу мене розбудив Деміан, що мене неабияк здивувало. Навіщо він взагалі прийшов до мене так рано? І чому йому не спиться?                                                                                                                        

- Щось трапилось? - одразу запитала я. - На нас напали чи що?                                                                 

- Та ні, все добре, можеш не хвилюватися. Тут зовсім інше. - відмахнувся брат. - Моя мати приїжджає сьогодні. Вона певний час була у справах у світі людей, а ось тепер повертається. Та й з тобою хоче познайомитися.                                                                                                                                                 

Від такого ж я різко сіла. Сьогодні я зможу побачити свою тітку, молодшу сестру Елари. Наскільки мені відомо, саме їй у свій час хотіли передати трон королівства ельфів. Цікаво, а вона схожа на мою матір? Тепер зрозуміло, чому Деміан такий напружений. Хоча, я ж не знаю, що в них там. Можливо в них не дуже добрі стосунки.                                                                                                                                        

- Ти не радий? - запитала я. - Принаймні так виглядаєш.                                                                                

- Та ні, я хочу її побачити. Я дуже скучив, та й ми не зустрічалися вже стільки часу. Просто... - він дивився кудись в бік. - Останній раз я наговорив їй дещо, пообіцявши більше не повертатись. І я збирався виконати обіцянку. А тепер...                                                                                                         

Він був такий розбитий, що я не втрималась та обійняла його. Знаю, що в цій родині це не прийнято, але я звикла проявляти свої емоції. Тато казав, що обійми - це найкращий спосіб підтримати людину.І справді брат злегка розслабився.                                                                                                                   

- Все буде добре. Я впевнена, вона на тебе не ображається. До того ж вона твоя мама. Не хвилюйся. Вона дуже чекає зустрічі з тобою, я впевнена в цьому. Так що заспокойся. - я посміхнулась. - До речі що там з Ріанон?                                                                                                                                             

- Не знаю. Справді, це ще більш заплутано, ніж мені здавалося спочатку. - сказав Деміан, встаючи. - Збирайся, я чекатиму тебе ззовні. І краще тобі поспішати, адже королева ненавидить, коли хтось запізнюється.                                                                                                                                                    

І брат просто попрямував до виходу. Справді, краще мені поспішати. Все ж я не хочу, аби тітка подумала, що я не рада з нею познайомитися. До того ж я справді принцеса, треба вчитися усюди приходити вчасно. І вже біля самих дверей він сказав.                                                                                

- Я її поцілував. - посміхнувся хлопець. - Але я не знаю, що між нами.                                                    

І він просто вийшов в коридор. Якийсь момент я сиділа з посмішкою на обличчі, радіючи за брата. Але потім згадала, що в мене дуже мало часу. Потрібно негайно збиратися, чим я і зайнялася. Королева мала невідкладні справи, тому не змогла зустріти свою сестру. Ну що ж, в неї є певні обов'язки перед народом. Ми ж з Деміаном стояли біля входу. Через хвилину перед нами з'явилась Леді Лідія. Просто виникла з повітря, щиро посміхаючись. Вона була дуже красивою, навіть гарнішою, ніж я уявляла. Довге темне волосся та прекрасні шоколадні очі заворожували своєю теплотою. Невже вона сестра Елари? Це так дивно. Лідія була більш м'якою та щирою, принаймні на вигляд.                          

- Деміане, синку. - посміхнулася вона.                                                                                                          

Жінка одразу підійшла до хлопця та міцно стиснула його в обіймах. Це було по-справжньому. Вона випромінювала материнську любов. Я бачила сльози в її очах. Звичайно, вона його пробачила за все, щоб в них не сталося. І як Деміан міг сумніватися, знаючи свою матір?                                                     

- Я так рада, що ти тут. Я дуже скучила. Синку. - вона погладила його по щоці. - Ти зовсім не змінився. Це й не дивно, адже пройшло не так багато часу.                                                                                         

А Деміан лише стояв, не знаючи що сказати. Він просто губився поруч з матір'ю. І це було так мило з боку.                                                                                                                                                                    

- Я теж радий, мамо. - врешті відповів брат. - Я дуже скучив за тобою, і радий, що ти мене пробачила. Я справді не мав на увазі те, що тоді сказав.                                                                                                

- Давай просто забудемо про це. - жінка витерла сльози та перевела погляд на мене. - А ти, певно, Тереза. Яка ж ти красуня.                                                                                                                                

Жінка і мене міцно стиснула в обіймах. Не на такий прийом я розраховувала. Мені завжди здавалося, що сестри мають бути більш схожими між собою. Але тут зовсім інша ситуація. Лідія була більш м'якою та ніжною, ніж Елара. Може тому їх матір й хотіла передати трон саме молодшій доньці? Стільки питань виникає...