Глава 7

Заснути я так і не змогла, адже з голови не йшов поцілунок з Кілліаном. Він постійно прокручувався в моїй пам'яті. А ще ті відчуття, які в мене виникали. Я їх просто не розуміла. Навіщо ми це зробили? Це сталося якось так випадково, що я навіть не встигла усвідомити. Можливо свою роль зіграла атмосфера свята, або це на мене так вплинуло Чорне королівство. Та чи подобається Кілліан мені? Не знаю, щось притягує. Особливо ці очі, які я раніше так часто бачила у своїх снах. Я колись читала, що в ельфів цьому надають зовсім інше значення. Однак про це я навіть не хотіла думати. Ще й цей сніг вчора. Ніколи зі мною такого не було. Тому за сніданком мені й не хотілось говорити нічого. Та і Деміан був мовчазний. Це свято вплинуло на кожного з нас.                                                                     

- Терезо, - прокашлялась мати. - Кожна принцеса має свої обов'язки. І я хочу аби ти з ними ознайомилась. Поки ти знаходишся в Чорному королівстві, тобі доведеться їх виконувати. Але можеш не хвилюватися, там нічого складного.                                                                                                           

Я подивилась на брата, а той лише мовчки кивнув. Я бачила, що йому ця ідея не дуже подобалась. Та він не перечив королеві. Але якщо Деміан мене так просто відпускав з нею, значить мені не загрожувала небезпека. Що ж, нехай буде так.                                                                                                

- Після сніданку будь готова. Ми підемо в місто. - продовжила вона. - І краще тобі вдягнутися тепліше, вчора бачили сніг.                                                                                                                                           

Ну добре. Можливо я щось для себе і винесу. А от стосовно снігу я тактовно промовчала. Не варто їй знати, що це все почалося через те, що я зовсім не вмію контролювати свої емоції. Перевдягнувшись, я накинула пальто та вийшла. До останнього сумнівалася, чи варто це робити. Мені не дуже хотілося проводити час з королевою, адже я так до кінця й не розуміла її. Які в неї наміри? Одного разу я це дізнаюся. Матір вже чекала на мене. Якийсь час ми йшли мовчки, що мене цілком влаштовувало. А я вкотре замилувалась красою цієї місцевості. Чорне Королівство просто прекрасне. Особливо при світлі місяця тут все отримує якийсь своєрідний шарм.                                                                                       

- Куди ми йдемо? - я не чекала відповіді від неї.                                                                                          

- Я хочу аби ти побачила наших цілителів. - посміхнулася мати. - Тобі корисно буде з ними познайомитись. Одного разу я складу свої обов'язки, і ти займеш моє місце на троні. А це означає, що тобі потрібно дізнатися деякі аспекти.                                                                                                          

Я мало не здивувалася від того, що тільки но почула. Вона справді так просто говорить про те, що одного разу я стану королевою? А батько ж казав мені зовсім інше. Ніби вона ніколи не відмовиться від трону? І кому мені вірити? Кожен, хто нас бачив, вклонявся, а мені ще й посміхалися. Так дивно було бачити таке ставлення до мене. Все ж я досі в Чорному королівстві. Чому ж їх називають темними ельфами? Треба буде спитати на наступному уроці.Ми підійшли до величезної будівлі, що, здавалося, знаходилась всередині дерев. Неймовірне видовище, і я вже не знаю, вкотре сказала це собі. Скільки разів я ще буду дивуватися?                                                                                                                            

- Це своєрідна лікарня, як кажуть смертні. - пояснити королева. - Саме сюди приходять ельфи, коли їм потрібна допомога. Ходімо, тобі сподобається.                                                                                            

Темне освітлення придавало якогось особливого шарму. Всередині було досить темно, однак я одразу ж відчула незвичайне тепло. Величезні вікна майже не пропускали світла через їх певний захист. Ну звичайно, сюди ж приходять з різними проблемами. Пахло деревом та якимись травами.                     

- Тут лікують не лише тіло, а й душі. Ельфи мають різні проблеми, і ми хочемо допомогти кожному. Поки в нас не завжди виходить, але ми прагнемо цього. - пояснила матір. - Я бачу, що тебе щось тривожить. А тут тобі допоможуть.                                                                                                                  

Я була вражена її турботою. Невже вона справді помітила, що зі мною щось не так? Хоча це було й не дивно. Але мене справді це дуже здивувало. Мати хотіла мені допомогти.                                                

- Зараз усі вільні. Кожен цілитель зможе тобі допомогти. - посміхнулася королева. - Тепер обирай двері.                                                                                                                                                                

- Як? - та й навіщо, я нічого не розуміла. - Вони ж всі абсолютно однакові.                                                

- Просто закрий очі і йти туди, куди відчуваєш. - просто відповіла Елара. - Твоє серце саме обере потрібні.                                                                                                                                                          

Я зробила так як вона сказала. Було досить важко зосередитися на власних відчуттях у такому місці. Та все ж ноги самі мене привели до одних з дверей. Ну що ж, нехай будуть ці, різниці ніякої. Приміщення було невеличким і у фіолетових тонах. Виглядало все так, як у фільмах про циганських ворожок. Цікаво, то може це звідси й пішло. Розслабитися в такому місці буде завдання з не простих. На купі подушок сиділа жінка, якій на вигляд було років тридцять. Вона мала довге темне волосся і фіолетові очі, що сяяли в слабкому освітленні. Від неї віяло якоюсь магічністю. А може це просто так впливав інтер'єр кімнати.