Глава 6

Усе Королівство готувалося до свята Літа. Я досі не розуміла чому ці свята настільки важливі для ельфів. Щось схоже на те, як на Землі обожнюють Різдво. От тільки тут святкують час зміни пір року. І мені справді це подобається. Та тут є ще один позитивний момент. А це значить, що я зможу побачити батька та своїх друзів. Останнім часом мені знову снився Кілліан. Це так дивно, адже ми дуже давно не бачились. Хоча, маю сказати, що часом я сумую за ним. Таке відчуття, ніби якось непомітно для мене він став важливою частиною мого життя. Але це ж нічого не означає. Хоча я і могла б його назвати другом. А от Деміан зможе побачитись з Ріанон. І, я сподіваюсь, вони поговорять.                                   

А я ж поки збиралася на це свято, адже маю виглядати відповідно. Все ж тепер я маю певні обов'язки як принцеса. І найголовніша з них - відповідати своєму народу. Моя сукня була темно-синьою з фіолетовим візерунком та мереживними рукавами. Гарна, і неймовірно мені пасувала. Раніше я не дуже любила такі речі, однак зараз все змінилося. Волосся ж я перекинула на один бік, відкриваючи шию, яку прикрашав кулон з гарного сапфіру. Справжня Принцеса Чорного королівства. Але я не впізнавала себе. Таке відчуття ніби переді мною зовсім інша дівчина. Так, я вже не та Тереза, якою була раніше. Тому коли я була готова, то попрямувала через дерево-портал на місце святкування. Останнім часом я вже стала більш впевнено ними користуватися. Але все ж боялася, що застрягну всередині.                                                                                                                                                       

- Доню, ти не уявляєш як я скучив. - батько одразу ж притягнув мене у свої обійми. - Ти так змінилася за цей час. Але така ж красуня.                                                                                                                     

Як тільки я увійшла сюди, то вони одразу ж мене побачили. Мене обійняла і Ріанон. А от Кілліан обмежився простим привітанням. Хіба я його чимось образила? Треба з ним поговорити? Хоча звідки я знаю, може в ельфів так заведено. Не варто дуже хвилюватися через це.                       

- Як тобі Чорне королівство? - запитав тато. - Подобається?                                                                      

- Все не так погано, враховуючи те, що Деміан поряд. - я посміхнулась брату. - Я навчаюся магії та знайомлюся з королівством.                                                                                                                           

Брат же дивився на Ріанон, а дівчина ніяково відводила погляд. Ні, ну між ними точно щось є. І чим швидше вони все вирішать, тим краще буде. Наше життя занадто швидкоплинне, аби витрачати його на безглузде очікування чогось.                                                                                                                    

- Деміан, може запросиш Ріанон потанцювати? - я вирішила взяти ініціативу у свої руки. - Все ж така гарна пісня грає.                                                                                                                                                 

- А й справді. Складеш мені компанію? - він подав їй руку. - Я був би тільки радий.                                 

- Чому б і ні. - посміхнулась дівчина.                                                                                                                

Тато ще деякий час все розпитував. Ще б, ми ще ніколи так надовго не розлучалися, він звик, що його донечка завжди поряд. Та я була в безпеці, а це головне. Потім, пообіцявши ще завітати до мене, відійшов до Короля, який його кликав. А я зрозуміла, що ніде не бачу Кілліана. Це так дивно, адже як принц Світлого Королівства він зобов'язаний тут бути. Значить знову десь заховався. Свято Літа проходило в бальній залі, в якій прибиралась стеля. Повсюди були дерева та сині квіти, адже цього року Чорне Королівство влаштовує свято. І виглядає це неймовірно. Мені справді подобалася ця частина ельфів. Але я сумніваюся, що все інше таке ж хороше. Я ж вирушила на пошуки хлопця. І знайшла його на невеличкому балконі, де нікого не було крім нього. Він стояв, обпершись на поручні. А от йому тут точно не дуже то й подобається.                                                                                                 

- І чому ж Принц сумує тут один? - я підійшла до нього. - Мені здавалося, що ти мав би бути зі своїм народом.                                                                                                                                                         

- Немає настрою на святкування. - він навіть не підняв голови. - Якось не для мене це все. Принаймні зараз точно.                                                                                                                                                      

- Кілліан, що відбувається? Я ж бачу, що ти точно не в порядку. Щось сталося. - я подивилася на нього. - Чому ти мене уникаєш? Може я щось зробила не так чи образила тебе?                                                

- Я не, - але перехопивши мій погляд, він продовжив. - Я підвів тебе. Через мене ти опинилась в Чорному Королівстві. А я навіть не можу тобі допомогти. І це просто вбиває мене. Обіцяв твоєму батькові, але так і не зміг. І за це я ненавиджу себе.                                                                                  

- Кілліан... - почала я.                                                                                                                                     

- Я мав захистити тебе. Все мало скластися зовсім інакше. Але тепер ти там, з Еларою. - хлопець не дивився мені в очі. - Ти мала лишитись з нами. Зі мною.                                                                                

Мені зараз почулось чи я не правильно зрозуміла? Так, ось тепер стає вже цікавіше. Тобто Кілліан  хотів аби як була у Світлому королівстві тому, що там безпечно? Чи може за цим всім ховається дещо більше?