Глава 5

Зранку я прокинулась на диво легко, що було досить несподівано, враховуючи, що лягла спати дуже пізно. Минулої ночі ми з Деміаном довго гуляли та розглядали незвичайні місця Чорного королівства, а я не могла відвести очей від сяйва місяця та тихої магії навколо.

Проте цього ранку, коли перші промені сонця тихо проникли у кімнату, я прокинулася відпочилою. Це було дивно — зазвичай я не могла так швидко відновлювати сили. Чи справді я ельф? Чи, можливо, в мені є щось інше — вампір?

Хоч я і сумнівалася в існуванні вампірів, думка про це не покидала мене. А що, якщо я не зовсім звичайна? Та поки я лежала в ліжку, обмірковуючи це, усмішка непомітно з’явилася на моєму обличчі. Чи то присутність Деміана так впливає на мене? Чи це якийсь ефект магії Чорного королівства? У Світлому королівстві я ніколи не відчувала нічого подібного.

Після нетривалого роздуму прийшла Сем, щоб запросити мене на сніданок. Вона виглядала як завжди — природно і вільно. Я помітила, що серед решти мешканців палацу інші здавалися більш стриманими, ніби намагалися не привертати уваги, а Сем рухалась так, ніби палац був її домом. Це здивувало мене, і я не змогла втриматись, щоб не запитати:

— Скажи, а Леді Алесса — це якась придворна? – запитала вона. - Адже інші ніби уникають мене, а ти здаєшся такою впевненою.

Вона усміхнулась. Хоча дівчина і була в звичайному одязі, та я відчувала якусь величність в ній. Приблизно таку ж як в Ріанон.

— Так, вона найближча подруга королеви, - посміхнулась вона. – А ще носить титул графині. Їй належить Південний ліс.

— А твій батько? Я жодного разу не бачила його. Він теж ельф при дворі? — я знизала плечима, намагаючись зрозуміти, звідки у неї цей статус і чому вона допомагає мені. — І чому ти зі мною? Чи ти працюєш у палаці? Може, мені варто називати тебе Леді Сем?

— Просто Сем цілком підійде, - вона посміхнулась. – Мій батько — звичайна людина, він уже помер під час заворушень, але в ньому текла кров безсмертних. Мати обрала його, і я наполовину ельф. Через це я ніколи не була серед людей, навіть у Світлому королівстві мене не відпускали, бо це було занадто небезпечно. А зараз я просто хочу подружитися з тобою.

Це виявилося для мене несподіванкою. Напівкровка, яка живе між двома світами, але сама не бачить, куди належить. Мені було цікаво, як це — бути одночасно частиною обох, але почуватися ніби між ними.

— Давай, швидше інакше ти не встигнеш на сніданок, - врешті сказала дівчина.

Ми зайшли до великої зали, де вже зібралися кілька людей. Королеви не було, вона мала невідкладні справи. Мені це навіть на користь — я поки що не знаю, як ставитись до матері, і цей момент залишався невизначеним. Я намагалась не показувати своїх сумнівів, але, знаючи ельфійську чутливість, було складно приховувати справжні почуття.

Деміан повідомив, що сьогодні ми тренуватимемось викликати землетрус — магію, яка мене трохи лякала. Одна помилка могла призвести до катастрофи, тому тренування вирішили проводити за межами палацу, далеко від людей. Я повністю підтримувала це рішення.

Я хотіла поцікавитися, як ми туди дістанемось, але Деміан лише посміхнувся і сказав, що це сюрприз. Я вже приготувалась іти пішки, але він підійшов до великого дерева і, несподівано, просто зник у його стовбурі.

Я завмерла в подиві. Що це було? Чи справді тут існують такі речі? Чи я коли-небудь звикну до дивовиж цього світу? Напевно, ні. За мить він з’явився поруч:

— Ну, чого стоїш? — посміхнувся Деміан. — Йдемо, часу не так багато.

— Що це? — запитала я, все ще дивлячись на дерево. — Я ніколи не бачила нічого подібного. Це одна з особливостей ельфійської магії?

— Це портали, - пояснив він. – У них ховається дуже сильна й стара магія. Вона дозволяє перенестися в будь-яке місце, варто лише цього захотіти.

Я довго дивилася на дерево, що так і манило до себе. Потім зібралася і простягнула руку. Була певна, що щойно зіткнуся з корою — і це кінець. Але замість удару мене ніби потягнуло всередину, і я закрила очі від страху. Почутися, ніби поглинена хвилею енергії. А через мить усе скінчилося.

Відкривши очі, я побачила, що ми стоїмо на обриві з неймовірним краєвидом перед нами. Я зніяковіла — саме тут має відбутися тренування з землетрусу? Це було надто небезпечно. Але Деміан тільки усміхнувся.

— Ти будеш викликати землетрус знизу, — пояснив він. — Не бійся, ми не постраждаємо.

— І як це зробити? – запитала я. – Ми ж ще не навчалися такому.

— Закрий очі, — він наказав. Я послухалась. — Уяви, що ти зараз там, внизу, і можеш керувати землею. Уявила? — мені було складно, але я кивнула. — Тепер подумки знайди тріщинку і розшир її.

Було нелегко, адже моя магія, на відміну від Деміана, не піддається мені легко. Мабуть, через те, що я ніколи не тренувалася з дитинства. Але коли я відкрила очі, то побачила перед собою невеличкий розлом у землі.

— От бачиш, — посміхнувся брат. — З часом буде легше. Тобі потрібно просто більше тренуватися.

Я зітхнула з полегшенням. Здавалося, що хоч щось у мене виходить. Можливо, я справді стану гарним ельфом. Принаймні, я дуже цього хотіла. І навіть попри всі труднощі, це нове життя починало поступово відкриватися для мене з нових, несподіваних сторін.