Глава 5

Зранку я прокинулась на диво легко. Не дивлячись на те, що вчора я лягла дуже пізно, адже ми ще довго роздивлялися все, я прокинулась з першими променями сонця. Виявляється тепер мені потрібно дуже мало часу для сну. Я точно ельф? Чи може якийсь вампір? А вони взагалі існують? Думаю ні. І прокинулася навіть, з гарним настроєм. Чи це присутність Деміана на мене так впливає? Хоча хто його знає. Можливо це якась особлива магія Чорного королівства. У Світлому такого не було. Але доведеться ще з цим розібратися.                                                                                                                   

Згодом прийшла Сем, аби провести мене на сніданок. Вона виглядала як завжди досить гарно. От цікаво, я раніше не бачила інших тут, вони намагаються триматися ніби їх тут немає. Дівчина ж трималася досить вільно. А я не втрималась і вирішила запитати в неї. Ну не вмію я терпіти.                

- Скажи, а Леді Алесса твоя мати? - сказала я. - Ми вчора з нею познайомилися.                                   

- Так. - дівчина не виглядала здивована. - Тому я зараз і живу тут, поруч з нею.                                      

- А батько? Він теж ельф при дворі? Адже його ще жодного разу не бачила. - потиснула плечима я. - І чому ти мені допомагаєш? Не думаю, що ти працюєш у палаці, адже твоя мати - подруга Королеви. До того ж ти належиш до знаті. Мені тебе називати Леді Сем?                                                                         

- Просто Сем цілком підійде. - розсміялася вона. - Мій батько - звичайна людина. Тому, я лише наполовину ельф. На жаль його зараз немає у світі живих, адже він помер під час заворушень на землі. Та в ньому текла кров безсмертних, тому мати й обрала його. - вона мені посміхнулась. - І так, ти права, я не працюю тут. Просто, Елара вирішила, що тобі буде комфортніше з кимось твого віку. Але я справді хочу подружитись з тобою.                                                                                                                

- В цьому я точно не сумніваюсь. Я бачу, що ти досить щира зі мною, а це найголовніше. - відповіла я. - Але напівкровка. Це цікаво. Я ще ніколи таких не зустрічала. Хоча я лише недавно дізналася, що я ельф.                                                                                                                                                                

- Є свої плюси та мінуси. Я належу обидвом світам, проте ніколи не була серед людей. Навіть у Світле королівство мати мене не відпускала. Казала, що це занадто небезпечно. - просто відповіла Сем. - А тепер пішли, а то ти не встигнеш поснідати.                                                                                                

Сьогодні Королеви не було з нами, через те, що вона має якісь невідкладні справи. А мені так навіть краще, адже я так і не визначилась стосовно свого ставлення до матері. До того ж я ще досі не знаю її справжніх мотивів. Важко було не показувати цього, адже я не занадто добра акторка. До того ж ельфи відчувають, коли їм брешуть. Деміан сказав, що сьогодні ми тренуватимемося викликати землетрус. Дуже боюся саме цього виду магії, адже він небезпечний. Одна помилка - і можна вбити дуже багатьох. Тому це треба робити за містом, аби нікому не нашкодити. І я була повністю за. Я хотіла б спитати як ми туди доберемося, та брат знову сказав, що це сюрприз. І тут я вже приготувалась йти пішки, як Деміан підійшов до одного дерева і просто зник в ньому. Що це таке? Я не розумію. Колись мене перестануть дивувати такі речі? Напевно ні, я ніколи не звикну до світу ельфів. Нашого світу, поправила себе я. Через хвилину він з'явився.                                                                                            

- Ну, чого чекаєш? - посміхнувся брат. - Йдемо, в нас не так багато часу.                                                 

- Що це таке? - запитала я. - Я вперше бачу такі дерева. Чи це одна з так званих особливостей ельфійської магії?                                                                                                                                           

- Це портали. Вони працюють за досить цікавим способом. В них ховається сильна древня магія, що здатна переносити вас у будь-яке місце. Варто лише побажати. - Деміан сказав так, ніби це звичайна річ. - Ну давай, ходімо.                                                                                                                                    

Пересиливши себе, я таки підійшла до дерева та протягнула руку. Було дивно це робити, і я навіть посміхнулася. А як це виглядає зі сторони. Я до останнього була впевнена, що зараз просто вдарюся в дерево і все, а Деміан вирішив пожартувати наді мною. В той самий час, мене почало кудись затягувати. Причому досить сильно. Закривши очі від страху, я відчула, як мене кудись переносить. А за мить вже все закінчилось. Відкривши очі, я побачила, що ми стоїмо на якомусь обриві. І тут робити землетрус? Серйозно? Я подивилась на брата, а він лише розсміявся. Скоріш за все це якийсь дивний розіграш. Однак ні...                                                                                                                                          

- Ти будеш викликати землетрус знизу. Не бійся, ми не постраждаємо. - пояснив він. - Все буде добре, не хвилюйся.                                                                                                                                                       

- І як я це маю зробити? - скептично спитала я. - Ми ще не вчилися такому.                                             

- Закрий очі. - я підкорилась. - Уяви, що ти зараз там внизу, і ти можеш керувати нею. В тебе обов'язково має вийти. Уявила? - це далось важко, проте я кивнула. - А тепер знайди невеличку тріщинку та розшир її. Подумки, звичайно.