Глава 4

Після розмови з матір'ю, я була морально виснажена. Хоча нічого такого й не було, але я хотіла справді відпочити. Тому, відмовившись від вечері, пішла у свою кімнату, аби добряче відпочити. Та, чомусь, сон зовсім не йшов. Так і лежала я в ліжку, дивлячись на стелю, та думала. Невже справді Елара мала рацію? Вона і справді чекала на мою появу? Тоді мій батько говорить неправду. Але, можливо, кожен з них бачить ситуацію по своєму. Однак я досі не могла з усім розібратися. Не дивлячись на те, що я тут не з власної волі, я відчувала себе в Чорному королівстві як вдома. Мені тут і справді було комфортно, особливо тепер, коли тут Деміан.                                                                       

Що б сказала Елоді, знаючи, що я поряд з її ймовірною вбивцею? Навіть не знаю. Та подруга мене б зрозуміла. Як же її зараз не вистачає. А я так і не наблизилась до розгадки її смерті. Це все було настільки заплутано, що я навіть не уявляла, що мені робити далі. Як казав мій тато, варто просто пустити все за течією, і все одно все саме вирішиться. Коли я вже остаточно вирішила навіть не намагатися заснути, у двері тихенько постукали. Це був Деміан. Брат ніби відчував, коли мені погано, і це справді чудово.                                                                                                                                          

- Не спиш? - він присів на моє ліжко. - Чомусь я так і думав, тому прийшов до тебе.                                

- Не можу заснути. - я йому посміхнулася. - Різні думки лізуть в голову.                                                    

- Тоді вдягайся і підемо прогуляємося. - Деміан посміхнувся. - Покажу тобі як виглядає королівство при світлі місяця.                                                                                                                                                     

Брат вийшов, а я поспішила. Знайшовши просту сорочку та джинси, адже тут вночі доволі прохолодно, я стала якомога швидше збиратися. Все-таки, мене це зацікавило. Побачити як виглядає Чорне королівство вночі дано не кожному, а так я впевнена, що надовго це запам'ятаю. Брат чекав на мене біля північного виходу з палацу. А коли я підійшла, то він мовчки вийшов на вулицю, даючи зрозуміти, аби я слідувала за ним. Йшли ми довго, я навіть почала втомлюватися. Здавалось, ніхто не спав, а навпаки - королівство починало прокидатись. Темні ельфи, все-таки, дуже відрізняються. Треба буде більше уваги приділити історії та дізнатися, які в них ще відмінності. Кожен, хто нас бачив, вклонявся та щиро нам посміхався. Невже тут всі мене знали? І, що цікаво, кожен був щасливий. Може, це не таке вже й погане королівство, як я уявляла? А все ж я їх принцеса.                                                         

- Куди ми йдемо? - запитала я. - Я розумію, що ти вирішив зберігати таємничість, але я вже не витримую.                                                                                                                                                         

- Все побачиш. - брат мені лукаво посміхнувся. - Доведеться ще зачекати.                                                 

Лишалось мені чекати, хоч я і дуже цього не хотіла. Останнім часом я не вмію зовсім цього робити. Довелося просто мовчки йти за братом. Та вже через пару хвилин я зрозуміла, що воно того не варто. Ми вийшли до неймовірного місця. Величезний водоспад, що спадав в невеличку протоку, яка переходила в озеро, що переливалося в місячному світлі. Та, увагу привертало не це. На самій вершині знаходилось кілька людей. Згодом, один з них з криком кинувся вниз. Від жаху, я мало не закричала, адже струмочок занадто малий для нього. Та біля самої землі, потік поніс його далі та кинув в озеро. Це було так неймовірно. Я навіть уявити не можу, що відчував той ельф.                                    

- Хочеш спробувати? - спитав Деміан. - Повір, тобі точно сподобається.                                                     

Але я щось не ризикнула, хоча мені дуже хотілося. Все ж я дуже сильно хвилювалася за своє життя. Можливо наступного разу таки зроблю це.                                                                                                

- Краще не сьогодні, адже не впевнена, що мені саме це зараз потрібно. Може ти? - він покачав головою. - Деміан, з тобою все добре? Ти сам не свій? Я ж бачу, що з тобою щось не так. Тому ти можеш розповісти мені.                                                                                                                                   

Брат присів на камінь, а я ж поряд на повалене дерево. Невже це місце впливає на нього гірше ніж на мене? Хоча Деміан же тут виріс, значить в нього зовсім інша ситуація. Але я бачила, що його щось і справді тривожить.                                                                                                                                         

- Тобі тут не подобається? - врешті запитала я.                                                                                          

- Справа не в тому. - почав він. - Мені подобається Чорне Королівство. Тим паче я тут заради того, аби ти не була сама. Ти моя сестра, і дуже багато значиш для мене. Просто... - він збирався з думками. - Терезо, я весь час думаю про... Про Ріанон.                                                                                                

Оце так поворот. Значить, я мала рацію, і в них є симпатія? Ну звичайно, це б не помітив хіба що сліпий. Але я чомусь думала, що вони все ж вирішили не бути разом, і перейшли стадію дружби. Але все трохи інакше.                                                                                                                                             

- Так ти закоханий в неї? - запитала я. - Хоча, можеш не відповідати, я і так бачу.                                    

- Не знаю чи закоханий. Але вона мені подобається. Як тільки ми звідси виберемося, то я щось придумаю. - зізнався Деміан. - Та зараз в нас є справи і важливіші. Тобі як тут? Хочеш повернутися у Світле королівство?