Глава 3

Після обіду у мене не дуже хотілося йти до матері. Не лише через те, що я її майже не знала — вона була зовсім чужою людиною. Вже досить давно у моїй голові існувала чітка межа між тим, що я знала, і тим, що мені тільки починало відкриватися.

Ельфи — це вигадка, казка для дітей, а про те, що я можу бути принцесою Чорного королівства, я навіть не здогадувалася. Це було немов паралельне життя, до якого мене раптом і без попередження занурили по самі вуха. Моє життя завжди текло просто і зрозуміло, а тепер усе перевернулося. Складалося враження, що я — персонаж у якомусь великому, заплутаному спектаклі, у якому я ще не вивчила свою роль.

Та як би я не хотіла відмовитися від зустрічі з матір’ю, формально вибору не було: вона дала мені можливість іти на урок або залишатися в кімнаті, але її очі говорили, що відмова буде виглядати просто як неповага. Я врешті-решт зрозуміла — краще піти, щоб не ускладнювати ситуацію.

І ось я стою перед важкими дубовими дверима бібліотеки, де має відбутися ця, як мені здавалося, доленосна зустріч. Серце б’ється швидко, думки кружляють у вирі: “Що я скажу? Чи зможу подолати цю холодність, яку відчуваю в її присутності? Чи варто чекати чогось тепла?”.

Я зібрала всі сили, глибоко вдихнула і натиснула на важкі двері, які з глухим звуком відкрилися переді мною. Ще кілька зусиль знадобилось, аби змусити себе увійти в середину.

Бібліотека виявилася набагато більшою, ніж я очікувала. Високі стелажі з давніми книгами тягнулися до стелі, яка здавалася безкрайно далекою. Запах старих сторінок, легкий холодок від кам’яних стін і тиша, розрізана лише тихим шелестом листя, що випадало з книг, створювали неповторну атмосферу. Тут хотілося лишитися, втекти від усіх турбот і просто забутися серед цих томів — хоча б на мить, у самотності, без чужих поглядів і очікувань.

За великим дубовим столом сиділа вона — моя мати. Елара. Вона виглядала гідно і велично, як королева з усіх казок, що я колись чула, але в її очах не було того тепла, яке я так прагнула побачити. Поруч стояла жінка, яка, на перший погляд, здавалася мені дуже знайомою. Вона була високою, стрункою, з довгим чорним волоссям, яке спадало хвилею на плечі. Її темні очі випромінювали холод і зосередженість, а постава була такою впевненою, ніби вона звикла бути поруч із владою.

— Терезо, познайомся, це Леді Алесса, — сказала мати з легкою посмішкою, яку я не могла повністю розтлумачити. — Вона моя дуже добра подруга. Тепер ви будете досить часто бачитися.

Я застигла на місці, бо це ім’я я вже чула раніше. І в той момент усі мої думки почали збиватися, намагаючись зрозуміти, хто ця жінка і чому вона здається мені такою знайомою. Мій мозок наче відмовлявся приймати цю інформацію, але інтуїція підказувала: це важливо.

— То ви мати Сем, — нарешті промовила я, трохи тремтячим голосом. — Вона багато розповідала мені про вас, і я рада нарешті познайомитися особисто.

Леді Алесса лише холодно посміхнулася і кивнула. Мені одразу не сподобалась ця жінка. І хоча я би не мала судити з першого враження, та мене моя інтуїція рідко підводила, і я вчилась їй довіряти.

— Бачу, ти подружилась з моєю донькою, — її голос звучав суворо, ледве помітно зневажливо. — Це добре, адже вона ніяк не могла знайти собі подругу. Тепер і тобі буде комфортніше, - вона звернулася до мами. — Елара, я вже піду. Зроблю все, як ти сказала. Побачимося пізніше.

Коли Леді Алесса пройшла повз мене, холодок пробіг по шкірі — вона не доторкнулася, не сказала ні слова особисто мені, але її присутність була як лід, що опускається на душу. Я ледве стрималася, щоб не відступити назад, але залишилася на місці, відчуваючи, що ця зустріч мене ще сильно потривожить.

— Терезо, — голос матері вивів мене з розгубленості. — Присідай за стіл. Я рада, що ти прийшла.

Я підійшла і сіла. Погляд королеви був непохитний, і в ньому не було ні краплі тепла. Здавалось, вона була тут більше як правитель, ніж як матір. І це раптом вдарило мене сильніше за будь-які слова — адже вона має бути моєю мамою, а відчувається чужою, як далека зірка.

— Ти вже знаєш нашу історію, — почала вона, глянувши прямо в очі. — Але з мого боку вона виглядає інакше. Кожен бачить події так, як йому зручно. І подає їх у тій формі, що обирає для себе.

Вона на мить замовкла, збираючи сили. А я ж вирішила, що краще буде просто послухати. Все ж може дізнаюсь щось нове, що може допомогти в майбутньому.

— Моя мати не хотіла, щоб я стала королевою. Ми були зовсім різні. У кожного було своє бачення ідеальної країни, - продовжила вона. – Я збиралася щось змінити, і їй це не сподобалося. Лідія, моя молодша сестра, відмовилась від престолу, але мати не залишила цього просто так. Мені довелося зробити тяжкий вибір.

У голосі Елари з’явився відтінок суму. Здавалось їй було важко згадувати те, що відбувалось в її минулому. На якусь мить мені навіть стало шкода її.

— Мій народ любив мене. Тому частина з них підтримала. Вони хотіли змін. Це була довга і жахлива війна. Все закінчилося смертю моєї матері, - очі її сповнились сумом. – Тоді ми підписали угоду. Пройшов час, і я можу сказати, що Чорне королівство процвітає. Хоч і не таке велике, як було колись, та мене це влаштовує. Мої вірні люди зі мною.

Я слухала її слова, але розуміла, що це лише одна зі сторін. Всі історії мають дві версії, і ніхто не знає правди, окрім учасників подій. Та всієї правди навряд чи я зможу колись дізнатись.

— Я розумію, ти мені не довіряєш, — зізналася вона, ніби читаючи мої думки. — Це й не дивно. Я б сама вчинила так само на твоєму місці. В чорних ельфів це в крові — недовіра. Та я чекала на тебе. Навіть ім’я для тебе вибрала — Мерабель. Але батько наполягав на іншому. Тереза теж досить гарне ім’я.

Вона гірко усміхнулася. Я бачила, що жінці взагалі було важко в цій ситуації. На якусь мить я навіть побачила в ній не просто жорстоку королеву, а самотню Елару, якій хотілось хоч трохи любові. Хоча б від власної доньки.