Глава 2

- Деміан. - скрикнула я та кинулась обіймати брата. - Я так рада, що ти прийшов сюди, адже я майже нікого не знаю.                                                                                                                                                  

Він же лише розсміявся та міцно притягнув до себе. Раніше я навіть не могла й уявити, що в мене є ще один близький. Коли вони з'явилися в нашій школі, то й подумати не можна було, що я принцеса королівства ельфів та маю родину. Мені тут було досить важко одній, але тепер брат зі мною.                

- Ми не бачились лише день. Коли ти встигла скучити? - посміхнувся він. - Уявляю, як би ти себе поводила, якби пройшов місяць.                                                                                                                 

- Я вже думала, що буду тут сама. - видихнула я. - Чорне королівство чуже для мене. Та й до матері я не звикла. Але тепер буде краще. Ти ж лишишся? Будеш тут зі мною?                                                     

- Хіба я можу підвести свою маленьку сестричку? Я ж не зможу лишити тебе одну. В мене все ж є якась совість. - його посмішка була дуже теплою. - До того ж мама давно хотіла мене побачити. Я все обіцяв їй прийти, але ніяк не виходило. Поєднаємо приємне з корисним.                                                                

- А ти ще й мій вчитель? - перепитала я. - Елара казала, що в неї для мене сюрприз, адже я маю тренувати свою магію. І це справді потрібно.                                                                                                

- Ну, не можу ж я тебе довірити аби кому. Все ж ти моя молодша сестричка. - відповів Деміан. - Та попереджую, я суворий вчитель. Тому зі мною може бути складно. Але тобі доведеться старатися.      

Ну та, а я якось цього раніше не помітила. Деміан вже допомагав мені з моєю магією, тому я знала, який він може бути. Але мені було байдуже, адже зі мною мій брат, а це значить, що все буде добре. Деміан виявився правий. Він ганяв мене, майже не даючи мені час на відпочинок. Брат казав, що я маю бути готовою до всього, адже у принцеси завжди багато ворогів. Так що з одного боку я навіть була вдячна йому. Саманта хоч і досить непогана, проте я ж її зовсім не знаю. Та тут моя сила була більшою. І я не розуміла чому. Можливо, через те, що частина мене належить цьому місцю. Батько розповідав, що рідна земля надає нам особливих сил. В мене вже виходило доволі не погано робити сніг та блискавку. А от з іншим поки не дуже добре. Та я ж лише починаю.                                   

- На сьогодні досить. Ти вже і так втомлена, тому не бачу більше сенсу в цьому. - сказав Деміан. - Вже майже обід і Королева чекає на нас. Вона не дуже любить це. А завтра ми відправимось в одне особливе місце. Тобі має сподобатися.                                                                                                          

- Навіщо? - не зрозуміла я. - Що там на нас чекатиме?                                                                                 

- А ти в замку хочеш тренувати землетрус? - посміхнувся він. - Можна, звичайно, однак це не дуже буде зручно.                                                                                                                                                      

І справді, чомусь я не подумала. Треба брати себе в руки. Я розумію, що брат приїхав, а значить можу радіти. Але все ж я зовсім не знаю Чорного королівства і що тут може на мене чекати. Але легше мені стало.                                                                                                                                                                

- Добре, через двадцять хвилин подадуть обід. А тобі ще треба перевдягнутися і трохи підготуватися. - пояснив брат. - Ти знайдеш шлях? Чи може по тебе прийти?                                                                     

- Мене проведе Сем. - відповіла я. - Можеш не хвилюватися.                                                                    

Брат кивнув та вийшов. Напевно він теж хотів підготуватися. Або має якісь свої справи. Я ж не збиралася допитуватися. Треба бути вдячною, адже він тут заради мене. Що ж, може тут все й не буде так погано. Нашвидку перевдягнувшись, Саманта повела мене до зали. Треба б вже запам'ятати шлях. Вона ж не завжди буде ходити разом зі мною. Мене цікавило все про це королівство та палац. Все ж це частина мене. Але я поки приберігала ці запитання. Ще не час для них. Доведеться трохи почекати. Королева, як і завжди велична, сиділа за столом. Деміан був збоку, а моє місце було прямо навпроти. Думаю, це якась певна традиція.                                                                                                                    

- Як чудово, родина зібралась за одним столом. Не вистачає лише моєї сестри, але вона скоро прибуде. І ми знову зможемо стати щасливими, адже будемо всі разом. - сказала Королева, коли ми почали їсти. - Терезо, Лідія тобі сподобається. А ще, вона дуже скучила за своїм сином. Ти давно не заходив до нас, племіннику.                                                                                                                           

Деміан лише легко посміхнувся. Я зрозуміла, що він хотів втекти звідси якнайскорше. Чомусь Деміан намагався забратися з цього місця. А от Елара, здавалось, була всім задоволена. Вона і справді раділа тому, що ми тут поряд з нею. Однак я не розділяла цього. Хотілося повернутися додому або у світле королівство.                                                                                                

- Хіба це не чудово? Ми сидимо за одним столом. - її посмішка потеплішала. - Моя донька та племінник тут. Я довгих сімнадцять років про це мріяла.                                                                                                

Але знову її ентузіазм ніхто не підтримав. Хоча варто було б. Все ж перед нами жахлива чорна королева. І ніхто не знає, чого очікувати від неї. Та я чомусь була впевнена, що вона нічого нам не зробить. Ми ж її родина.