Розділ ІІ

- Тепер ти вдома. - промовила матір. - Нарешті ти тут, адже я так довго чекала цього моменту. Ти собі навіть не уявляєш.                                                                                                                  

А от я зовсім не поділяла її радості. Мені не хотілося бути тут. Я навіть не встигла ні з ким попрощатись. А що зараз відчуває батько... Не хочу й думати. Однак я прийняла це рішення, адже так буде краще. Я мала врятувати людей, що так важливі для мене. Навіть якщо для цього доведеться жити в цьому жахливому місці. Хоча, з іншого боку, це ж мій дим. Я частина цього королівства.                                                                                                                                            

- Так, ура. - промовила я. - Я так рада нарешті опинитися тут.

- Правда, вражає? - щиро посміхнулася вона. - Це неймовірне місце.

Не хотілось це визнавати, та тут і справді було неймовірно. Гарне місце, яке просто перехоплювало подих. Палац відрізнявся від світлого королівства своєю величчю. Чорне каміння, темно-синє скло, та сині троянди, що обвивали його. На фасаді були статуї якихось химерних створінь. А ще складалося враження, що воно набагато старше за світлий палац. Я ж знаю цю історію, тому це справді так і є. Але ці монстри. Треба буде дізнатись, що це таке. Впевнена, що тут досить велика бібліотека. Напевно мені вдасться навіть знайти плюси в цьому місці. Та й саме королівство відрізнялось. Ні, тут не панувала вічна ніч, як я думала. Просто, майже все було в темних кольорах. Навіть квіти. Але це надавало якоїсь чарівності та загадковості. Я збрешу, якщо скажу, що мені тут не сподобалось. Якби ще я тут була з власної волі. Але зараз не час жалітися на щось.                                                                                                                                                           

- Ходімо зі мною. - сказала Королева. - Я покажу тобі, де ти будеш жити. І там зможеш перевдягнутись. Ця кімната повністю належатиме тобі, і ніхто не увійде до неї без твого дозволу. Ти принцеса, а значить отримаєш все найкраще.                                                                                    

Кімната була величезною, рази у два більше, ніж в мене була вдома. Така гарна. Все в синіх кольорах, велике ліжко, пару тумб, велике дзеркало та багато різних дрібничок. А ще, двоє дверей, оповитих синіми трояндами. Я відчула, що тут мені справді буде комфортно. Все ж моя мати постаралася, аби я почувалася добре у Чорному палаці.                                                                                                  

- Ми знаємо, що ти звикла до людського життя. - пояснила Королева. - Тому, за тими дверима ванна кімната, де є душ. А за другими — гардеробна. Мені важливо, аби тобі було тут комфортно. Якщо ж тобі ще щось знадобиться, то скажи. Я сподіваюся, що тобі сподобається вдома.                            

На цих словах вона лишила мене саму. А я задумалась, а як же ельфи приймають ванну? Скоріш за все є якісь джерела чи мінібасейни. Але мене зараз не повинно це турбувати. Ну ні, не хочу про це думати. Мені вистачає зараз всілякого, тому я вирішила просто насолодитися хоч чимось тут. Може навіть вдасться на декілька хвилин забути про те, що я не з власної волі у Чорному палаці. Ванна кімната була не дуже великою, адже її робили в останній момент. І, звичайно, в синьому кольорі. Він тут повсюди, адже все ж королівство темних ельфів. Але я завжди любила синій та чорний кольори. А от гардеробна мені сподобалась більше. Тут були й джинси, і кеди, і купа всякого різного одягу. А Елара готувалась. Не доведеться постійно ходити в якомусь стародавньому платті. Я досі продовжувала все роздивлятися, коли у двері постукали.                                          

- Заходьте. - крикнула я.

Це була дівчина, приблизно мого віку. Вона мала довге чорне волосся та такі ж очі. Висока та дуже гарна. А от вдягнена була в прості чорні джинси та білу сорочку. Цікаво. Я думала, що ельфи віддають перевагу якомусь старому одягу, типу середньовічних суконь. Але ця дівчина виглядала досить сучасного. Та й для чого вона тут.                                                                                                  

- Ваша Високосте, рада, що ви відвідали нас. - вона мені вклонилася. - Моє ім'я Саманта. Ваша мати відправила мене, аби допомагати вам. Елара стільки розповідала про вас, що я рада вже познайомитися.                                                                                                                                            

Навіть так. То мати ще й потурбувала про те, щоб я тут комфортно себе відчувала. А може тут щось інше. Проте хотілося б побути наодинці. Хоча я завжди була одна, лише Елоді стала моєю підтримкою. Може і краще було б з кимось ще подружитися. Тим паче я зовсім не знаю Чорне королівство.                                                                                                                                            

- Це чудово. Мені треба буде підтримка, аби вижити тут. Все ж це королівство для мене чуже. Воно так не схоже на те місце, де я виросла. - я їй мило посміхнулась. - Але називай мене просто Тереза. І на "ти". Не люблю це все.                                                                                                                

- Ну, тоді я просто Сем. Так теж буде простіше, адже я ненавиджу своє повне ім'я. - дівчина повернула мені посмішку. - Зараз тобі треба відпочити. Я просто хотіла познайомитися. Завтра вже більш детально про все розповім тут і проведу екскурсію. Принести вечерю?