Глава 13

Вечеря виявилася справжньою виставою. Не лише за вишуканістю подачі страв чи декором зали, а й за внутрішнім напруженням, яке в ній панувало. Маленьке, проте надзвичайно розкішне приміщення було прикрашене живими квітами, що в’яли в повітрі, насиченому ельфійською магією.

Стелю обплітали тонкі гілки винограду, що тяглися догори в нескінченному танці, а між ними світилися кулі світла, подібні до нічних зірок. Усе виглядало ідеально — аж надто ідеально, щоб не викликати підозри. Стіл був заповнений вишуканими стравами, серед яких я впізнавала лише частину: ніжна зелень, запечене м’ясо в медовому соусі, фрукти, що переливалися кольорами веселки.

Але були й інші — дивні на вигляд страви, які злегка рухалися в тарілках, ніби ще не вирішили, чи хочуть бути з’їденими. Я вирішила дотримуватись знайомого — голод не був головним моїм ворогом цього вечора. А краще подумати про свою безпеку.

Я знала, чому тут. Не задля страв чи музики, яка лунала десь здалеку, наче відлуння снів. Мені потрібні були відповіді. І я була впевнена: отримаю їх, хоч би що сталося.

Коли подали десерт — прозорі тістечка з пелюстками всередині, що танули на тарілці, — Король прокашлявся. У залі миттєво запанувала тиша. Я відклала ложку, відчувши, як усередині все стискається.

— Пора тобі дізнатися правду, Терезо, — заговорив Король Рідіан, його голос був рівним, але сповненим внутрішньої напруги. — Про твоє походження. Ти вже знаєш, що твій батько — генерал моєї армії?

Я різко підвела очі на батька. Він сидів поруч і мовчки дивився в свою тарілку, наче йому було важко навіть звести на мене погляд. Генерал? Чому я дізнаюся це лише зараз? Це не те, що можна приховати випадково. Якщо він дійсно був настільки важливою персоною, чому ж усе моє життя я прожила, не підозрюючи про це?

— Значить, я не просто ельф, — повільно вимовила я. — Я донька одного з найвпливовіших людей при дворі?

— Так, — Король кивнув. — Але це ще не все. Ти належиш не лише до нашого народу.

Я завмерла. Серце вдарило сильніше. Я думала, що я належу до світлого народу, але очевидно це не так. Просто прекрасно, з кожним днем дізнаюсь все більше.

— У твоїх жилах тече і кров темних ельфів. Твоя мати — Елара, - продовжив Рідіан. – Її ім’я ти можеш знати як Чорну Королеву. А це означає лише одне — ти принцеса Чорного Королівства.

В повітрі повисла тиша, настільки глибока, що я чула, як хтось на іншому кінці зали поставив келих на стіл. А до мене повільно доходив сенс сказаного. Це саме так Королева, що могла бути причетною до вбивства Елоді.

— Ви… жартуєте? Батько ж казав, що я народилась у Світлому дворі. Певно це не так? — видихнула я, ледве вірячи у почуте. — Це якась хвороблива витівка? Як узагалі таке можливо?

— На жаль, ми зовсім не жартуємо. А народилась ти справді тут. Твоя мати довго приховувала свою справжню сутність. І ми прийняли її тут, — втрутилась королева Маріелла, її голос був спокійним, навіть лагідним. — Ми розкажемо тобі все, що повинна знати.

Вона зробила ковток вина і почала. А я ж приготувалась уважно її слухати, забувши про їжу. Зараз для мене це все було не головним, я хотіла відповідей.

— Колись, багато століть тому, ми були єдиним народом. Світлі й темні ельфи жили в мирі. Різні за натурою, але об’єднані магією, землею та єдиною королівською родиною, - вона посміхнулась. – Ми не втручались у справи смертних, лише спостерігали за ними. Іноді — дарували знання. Світ був гармонійним.

— Каміла, твоя бабуся, — додав Король. — Правила мудро. Вона мала двох доньок: Елару, старшу, та молодшу — Лідію. Але, на жаль, Елара… ніколи не вміла чекати.

— Вона хотіла влади негайно, — зітхнула Маріелла. — І коли зрозуміла, що трон дістанеться не їй, а молодшій сестрі, відчула це як зраду. Вона вірила, що їй належить престол. І зробила те, чого ніхто не очікував — підняла армію. Почалася війна, яка тривала двадцять років. Двадцять років болю, втрат і руйнувань.

— Ми втратили багатьох, — сказав Рідіан, і його погляд затьмарився. — Включно з самою Камілою. Королівство опинилося на межі загибелі. Врешті, ми уклали перемир’я. Елара отримала власну частину земель і стала Чорною Королевою. А ми — збудували нове королівство з залишків старого.

Я слухала і намагалася скласти з почутого цілісну картину. Усе це звучало як казка, в яку віриш у дитинстві — зраджені сестри, прокляття, війна, розділене королівство. Але яка мені з цього користь? Це не пояснює, чому я — її донька.

— Та з’явилось пророцтво, — знову заговорила Маріелла. — Оракул передбачив, що дитина Елари відбере в неї владу. Тоді вона намагалася це ігнорувати. Але згодом з’явилось нове бачення — про об’єднання розділеного народу через цю дитину. Через тебе.

— Але… як? — я перевела погляд на батька. — Ти ж знав, хто вона така.

— Вона змінила зовнішність, — відповів він. — Це її магічна здатність. Вона може приймати будь-яку подобу. Я не знав, хто вона насправді, коли закохався. І лише коли ти народилася, усе стало очевидно. І тоді я втік. Разом з тобою. Щоб захистити.

— Ми сховали тебе серед смертних, наклали на те місце сильні чари, — додала Маріелла. — І довгий час це працювало. Але ми знали, що настане день, коли твоя сила прокинеться. Коли вона відчує тебе.

— Ми розраховували на більше часу, — продовжив Рідіан. — Але пробудження сталося раніше. Тому ми відправили нашого сина — Кілліана. А з ним і Ріанон, і Деміана. Щоб захистити тебе. І от ти тут.

Я лише мовчки кивнула. Мозок ще не встиг осмислити все почуте. Виявляється, Кілліан — не просто відчайдушний юнак, який допоміг мені. Він — принц Світлого Королівства. Тепер усе встає на свої місця. Його впевненість, знання, зв’язки. Але разом з тим — мені ставало страшно. Страшно від того, ким я є.

— І що далі? — нарешті спитала я, зібравши залишки сили.

— Поки що — залишайся тут, — відповів батько. — Це найбезпечніше місце. Елара вже знає, що ми повернулись. Вона відчула твою силу. Але ми встигли раніше.