Глава 11

Тронна зала вражала своїми розмірами та красою. Стін майже не видно, адже усе прикрашали живі квіти, коріння дерев та листя. Неймовірно просто. Я такого навіть у фільмах не бачила. А стеля була прозорою, пропускаючи величезну кількість світла. Королівські трони виглядали не менш вражаючими. Сплетіння коріння, по якому спускалися білі та сріблясті квіти. Я стала розглядати Короля та Королеву. Рідіан мав світле волосся, яке переливалося на сонці, небесно-голубі очі, що заглядали у саму душу, та кремезне тіло. Побачивши такого, я би певно злякалася. Та відчувалося в ньому велич. Маріелла була мініатюрнішою від свого чоловіка. Витончена краса, довге біле волосся та очі, що нагадували свіже листя. Королева мене вразила найбільше. Я легенько вклонилася, сама не розуміючи, що роблю.                                                                                                                                                              

- Доброго дня, Терезо, ми раді нарешті побачити тебе. - м'яко сказала Маріелла. - Ти виросла у прекрасну дівчину, і це просто чудово. Твій батько чудово тебе виховав. Але тепер ти знову тут, повернулась додому.                                                                                                                                        

- Дякую. - розгублено відповіла я. - Я прийшла за правдою. Батько сказав, що ви маєте відповіді на мої питання.                                                                                                                                                              

- Так, ти вже достатньо доросла, аби все дізнатись. Здається, настав час. - промовив Рідіан. - Проте, я би хотів, аби ви усі трохи відпочили від всього, кімнати вже приготовані. А тоді ми поговоримо за вечерею.                                                                                                                                                             

- Та я не втомилася. Мені зараз це не потрібно. - заперечила я. - Я би краще зараз поговорила, а вже потім все інше.                                                                                                                                                 

Я розуміла, що так говорити з правителями не правильно і на мене можуть очікувати не найприємніші наслідки. Та нічого не могла з собою поробити. Скільки вже можна тягнути? Від мене і так приховували правду.                                                                                                                                                                

- Ми розуміємо, що ти хочеш розібратися в усьому. Зрозуміти хто ти. - терпляче пояснила королева. - Та на все свій час. Обіцяю, сьогодні під час вечері, ти зможеш задати будь яке питання. Але просто зачекай ще трохи.                                                                                                                                          

Чи є сенс зараз сперечатися з ними? Невже я не зможу трохи почекати? Певно, ні, адже, якщо вони розізляться, то я так і лишусь наодинці зі своїми здогадками. Тому, я вирішила програти цей бій, аби виграти війну.                                                                                                                                                   

- Добре, нехай це буде на вечері. - відповіла я.                                                                                             

Король дивився на мене, ніби намагаючись щось знайти. Це було так дивно. Місце де усі знають мене, а от я навіть не здогадуюся. Рідіан плеснув у долоні, і перед нами з'явились якісь пухнасті білі круглі створіння. Великі очі розглядали нас. Я ще ніколи не бачила таких істот.                                              

- Дуже природи проводять вас до кімнат. І будуть поряд на випадок, якщо щось знадобиться. Тому можете звертатися до них. - сказав король. - Кілліан, залишися, будь ласка на кілька хвилин. А інші вільні до вечері.                                                                                                                                             

Решта підкорилась, а я не зводила погляду з короля. І він так само продовжував уважно спостерігати за мною. Лише коли дух потягнув мене за ногу манюсінькими ручками, я пішла слідом. А питань все більше.