Глава 12

— Мені обов’язково вдягатися так, ніби я зібралася на якийсь бал? — зітхнула я, розглядаючи себе в дзеркалі. — Відчуваю себе лялькою.

— Так і має бути, — з посмішкою відповіла Ріанон. — Це ж офіційна вечеря з королем і королевою. Треба виглядати відповідно.

Її слова анітрохи не втішили мене. Навпаки — змусили ще дужче скривитися. Я розгладила спідницю на сукні, яку вона наполегливо змусила мене вдягнути, і знову здригнулася від її вигляду. Світло-рожева, занадто блискуча, прикрашена рюшами, мереживом, декоративними квітами — усе це зливалося в єдину картину несмаку, яку я ніколи не захотіла б вдягти добровільно.

До того ж, корсет затягнутий настільки туго, що мені ледве вдавалося вдихнути повітря. Здавалося, що навіть мої ребра протестують. Мені хотілося здерти з себе цю тканинну пастку й натягнути свої старі добрі джинси з м’якою сорочкою, але було запізно. Я погодилася на весь цей маскарад, бо так було заведено серед ельфів. Вони цінували зовнішній вигляд, пишність і церемоніальність. Тепер я — одна з них. Принаймні — тимчасово.

Ріанон, яка з’явилася, аби допомогти мені з підготовкою, виглядала спокійною. Вона розклала на ліжку ще кілька суконь, і я з жахом усвідомила, що ця, на мені, ще й найкраща з усього, що вона принесла.

— Тобі дуже пасує, — сказала вона м’яко, коли я в черговий раз скривилася в дзеркалі. — Частіше потрібно носити сукні. Ти в них виглядаєш справжньою красунею.

— Красунею, яка не може дихати, — пробурмотіла я. — І почувається ніби в клітці. Я не люблю настільки яскраві кольори. Якісь би темні сукні мені пасували би більше.

— Іншим це сподобається, — додала вона, не звертаючи уваги на моє бурчання. — Ти тепер одна з нас, Терезо. Маєш відповідати.

Я подивилася на неї. Її голос був рівним, але я відчувала якусь холодну відстороненість. Не ворожість, ні — швидше, бар’єр, який вона не дозволяла переступити ні мені, ні собі. І це не давало мені спокою.

— Можна запитати тебе дещо? — озвалася я.

Ріанон кивнула. Вона тут почувалась набагато спокійнішою, ніж у світі простих смертних. Ще би, дівчина виросла серед ельфів.

— Коли ми познайомились, ти мене ніби боялася, — почала я обережно, намагаючись підібрати правильні слова. — Потім трималася осторонь. А тепер — допомагаєш, але все одно наче уникаєш близькості. Чому?

Я згадала, як вона поводилась під час пошуків Елі. Вона брала участь у всьому, але завжди на відстані, наче спостерігач, який не наважується втрутитися повністю. Я до кінця не могла зрозуміти всього.

— Все дуже просто, — відповіла вона. — Я тобі заздрю, Терезо.

Я закліпала очима. Заздрить? Вона? Ця витончена, благородна ельфійка з бездоганною поставою, яку всі слухаються і поважають? Вона була красунею, яку можна побачити на сторінках старовинних книг. Вона вільно почувалась серед придворних, знала етикет, говорила кількома мовами й поводилася з грацією, що могла б присоромити королівську родину.

— Чому саме мені? — здивувалася я.

Ріанон сіла на край ліжка. Її обличчя посерйознішало. Вона була навіть засмученою, що мене неабияк здивувало. Я думала, що дівчина щаслива тут.

— Я завжди була дивною навіть серед ельфів, — почала вона. Її голос став м’якшим, ніж зазвичай. — Мій батько зник, коли я була ще дитиною. Він був одним з головних командирів у королівському війську. Одного разу вирушив у похід і більше не повернувся. Король витратив чимало ресурсів на його пошуки, але марно. Його навіть оголосили загиблим. Хоча… тіла не знайшли.

Її пальці міцно стиснули тканину сукні. Ріанон хвилювалась, адже ці спогади ніби приносили їй біль. Хоча тут я навіть не здивована.

— Моя мама не витримала. Вона ніби втратила зв’язок з реальністю. І з того моменту все її життя стало боротьбою за мою безпеку, - дівчина похитала головою. – Мене не випускали за межі земель світлих ельфів. Я виросла серед обмежень, заборон, обережних поглядів. Кожен мій крок був під контролем, - вона на мить замовкла, вдихнула. — А коли мені виповнилось вісімнадцять, мама стала одержима ідеєю мого шлюбу з принцом. Вона хотіла, щоб я стала частиною королівської родини офіційно, щоби нас більше не змогли торкнутись ні страх, ні загроза. Але я... я марила пригодами. Мені хотілося вирватися. І коли з’явився шанс — ця подорож — я вирішила, що більше не дозволю нікому обмежувати моє життя.

Вона подивилася мені в очі. В якийсь момент мені стало шкода цю дівчинку. Ріанон хотіла бути вільною та самостійно обирати своє майбутнє. Та все вирішували за неї.

— А потім побачила тебе. Людину, яка прийшла в наш світ і не зламалась. У тебе є щось, чого я ніколи не матиму — справжня свобода, - вона сумно посміхнулась. – Ти можеш вирішити, де жити, з ким бути, що робити. Ніхто не змусить тебе йти тією дорогою, якої ти не хочеш.

Вона підвелася й підійшла до мене. Поправила складки на сукні, обережно, ніби це було щось крихке. Але це було так просто для неї.

— Ти маєш силу, Терезо. Не магічну. А внутрішню. Ти дозволяєш собі бути собою. І це те, що я ніколи не могла собі дозволити, - Ріанон уважно подивилась на мене. – А ще ти маєш друзів. Ти знайшла Елі. Ти дбаєш про інших. Ти жива.

Я відчула, як у грудях зростає клубок емоцій. Я бачила перед собою не ту впевнену ельфійку, яка завжди здавалася недосяжною, а дівчину — зламану, втомлену, але сильну. І в неї чудове майбутнє, я в цьому впевнена.

— Коли захочеш пожалуватись на своє життя, — сказала вона, глянувши на мене з легкою усмішкою. — Згадай, що не все так погано. Є ті, кому пощастило набагато менше.

Я мовчала. Вперше мені справді хотілося обійняти Ріанон. Але я знала: як тільки момент щирості зникне — вона знову вдягне свою емоційну броню. Тому я і не наважувалась щось зробити.

— А тепер просто дозволь мені затягнути цей корсет, - посміхнулась Ріанон. – Інакше ми запізнимося на вечерю.

Її голос знову став звичним — стриманим, практичним. Я вдихнула глибше, готуючись до чергової хвилі болю в грудях. Знаючи, що сперечатися марно, просто дозволила їй закінчити. Усе навколо поверталося до формальності. Але в мені вже щось змінилося. І в Ріанон — теж.