Глава 9

Прокинулась я у своїй кімнаті, де стояла абсолютна тиша. Як я тут опинилась? Пам'ять повільно поверталася до мене. Елоді більше немає, а я стала якимось фріком. Як в довбаних Людях Ікс. Чи це мені просто здавалося? Якась дивна галюцинація через горе? Повільно вставши з ліжка, я підійшла до дзеркала. Ніби не змінилась. Ті ж очі, та ж сама фігура. Третьої руки немає. Але що це таке було? Першим поривом було зателефонувати Елі та все їй розказати. І лише коли телефон був в моїй руці, згадала. Я більше ніколи не почую її голос. Вона померла, а я досі тут. Паніка повільно стала підбиратись до мене. Терміново потрібно знайти батька. Чомусь я була впевнена, що він то обов'язково все мені пояснить. Тому, вдягнувши кофту, я вийшла в коридор. Звична тиша лякала. Останнім часом я всього боялась. Та чим ближче до кухні, тим голосніше ставали голоси. Хтось активно сперечався на кухні.                                                                                                                           

- Вона ж проявила свою силу. Король та Королева хочуть зустрітись з нею. Ти знав, що рано чи пізно це мало би статися. - я ледве упізнала голос Кіліана. - Терезі треба стільки всього розказати. Вона навіть не усвідомлює ким є.                                                                                                                            

- Лише якщо вона сама цього хоче. - відповів тато. - Це має бути її вибір.                                                 

- Так давайте її покличемо і все самостійно дізнаємося. - і Деміан тут. - Та й думаю, що після того, що сталося, Тереза точно захоче отримати відповіді.                                                                                     

Він мав рацію, я хочу все дізнатися, тому я вийшла до них. Вони лише здивовано дивились на мене, явно очікуючи реакції. Ріанон теж тут, відмітила я. Хоча це якраз не дивно. Якщо вони всі чимось пов'язані, то і вона теж.                                                                                                                                     

- Хтось мені пояснить, що тут відбувається? - не витримала я. - Інакше я просто з'їду з глузду. Це все на галявині відбувалося насправді?                                                                                                                

- Сідай, ми тобі все розповімо. - промовив батько.                                                                                      

Я вирішила послухати його. Якусь мить було тихо, адже ніхто не знав з чого почати. Я переводила погляд з батька, на інших. Однак вони мене уникали.                                                                                  

- Як би краще почати, аби не заплутати тебе. Загалом, - почав батько. - Ми не звичайні люди. Вірніше, точно не люди.                                                                                                                                                    

- Так хто ж? - прошепотіла я. - Якісь мутанти чи типу того.                                                                       

- Ельфи. - швидко відповів тато. - Ми всі належимо до цієї раси. Як і ти. І так, вуха у нас не загострені, як бачиш. Взагалі в книгах занадто багато вигадок. І частіше це робили саме ми, аби смертні не дізналися правди. - тато намагався жартувати. - Кожен ельф володіє унікальними дарами, які і роблять нас унікальними.                                                                                                                                               

- Ага, а ще безсмертя, посилений слух, нюх, зір. - сказав Кілліан. - Більша швидкість та сила, а ще спритність. Взагалі в нашому житті багато всього цікавого.                                                                         

- Так, Кіліан, ми все зрозуміли. - перервав Деміан. - Тобі подобається твоя сутність. Це не стало для нас новиною.                                                                                                                                                    

- Так я на половину ельф? - перепитала я.                                                                                                   

- Чому на половину? Я ельф. І твоя матір теж. - пояснив батько. - Ти народилась в іншому світі, але потім нам довелося оселитися тут. І хоча тебе я виховував як смертну, та в тобі немає нічого від людей.                                                                                                                                                                

Вони переглянулись, явно щось приховуючи. І мені це зовсім не подобалося. Я не люблю таємниці, та зараз виявляється, що їх було дуже багато з самого мого народження.                                                     

- Я хочу дізнатись все. - сказала я. - Мені потрібні відповіді.                                                                       

- Добре. Та це не лише наша таємниця. Та й не думаю, що в нас вийде тобі все правильно розповісти. - відповів тато. - Король та Королева Світлих ельфів хочуть зустрічі. Так нам вдасться дати тобі більшу картину того, що відбувається.                                                                                                                        

- А Елі? В її смерті винні ельфи? - важко було таке питати. - Вона ж бачила одного з них, тому й шукала хоч якісь докази.                                                                                                                                                

- Ми поки що не знаємо всього, адже зараз, як бачиш, знаходимося в світі смертних. - сказав Деміан. - Тому, нам треба якнайшвидше вирушати до Світлого Двору. До реч, Ріанон. - він звернувся до дівчини. - Ти визначила її силу?